The Sheep Detectives

ВІВЦІ-ДЕТЕКТИВИ

Люба Ребекко,

я знаю, в тебе багато запитань.

У мене теж.

Зрештою, життя — суцільна загадка.

Але якщо є одна відповідь на всі загадки всесвіту,

один секрет щастя,

я скажу, що це…

Вівці.

Ні, серйозно.

Справді вівці.

Гаразд, іду.

В останньому листі ти питала, чи є в мене особливі вівці.

Вони всі особливі. Тому я дав кожній ім'я.

Наприклад.

Двох задерикуватих баранів-близнюків я назвав Буць і Бемць.

Гордовитий і поважний — пан Конюшевич.

Краля — найпухнастіша.

Трохи фіфа.

Зора — найдопитливіша.

Пампух — найтерплячіший.

І Чубчик…

Бо кращого імені я не вигадав.

І так, знаю, я казав, що вони всі особливі,

але мушу визнати, що двоє з них найособливіші.

Себастьян.

Мій найбільший баран.

Він, як і я, трохи самітник.

Час від часу він десь блукає.

І час від часу він повертається.

Ну й нарешті Лілі.

Моя найрозумніша вівця.

Здається, вона завжди знає, що в мене на думці

і на душі.

Вона дарує мені спокій, відомий лише вівчарям.

Спокій від того,

що ти дбаєш про найдобріших істот на землі.

Кожен день починається з турботи про овечок.

КОРМ ДЛЯ ОВЕЦЬ

Я їх добре годую…

і стрижу.

Намагаюся розважати.

Я прокинусь Я буду тим

Хто ранок стріне коло тебе

І я даю їм ліки. Вони б сказали, що обожнюють їх,

якби вміли говорити.

Час приймати ліки. Отак.

А після роботи, коли сонце сідає за обрій,

я беру книжку і читаю їм уголос.

Детективні романи, таємниці і загадки. Мої улюблені.

«Я знаю, коли вбили Родні Голлінсгеда,

і знаю, чиїх це рук справа».

Я тішу себе думкою, що вони мене уважно слухають.

Хоч насправді я розумію: хай які вони особливі, вони все ж…

вівці.

Ні, на сьогодні все.

Розходьтеся.

Кінцівку дочитаю завтра.

На найцікавішому місці!

Він от-от мав сказати, хто вбивця!

От садюга! Це ж покоївка?

Звісно, покоївка.

Ні, садівник.

Постійно стриже траву, але не їсть її.

Так. Підозріло.

Ви подуріли? Це лікар.

Неправда. То страшна тітка.

Страшна тітка з іншого детективу, генію.

У нас точно ті самі батьки?

Знову за своє.

Так.

Почалося.

Ви всі помиляєтеся.

Я здогадалася ще два розділи тому.

Покоївка?

Не покоївка.

Небіж, Берті Голлінсгед.

Лілі, хіба детективи не довели, що всі докази проти Берті Голлінсгеда

сфабрикував справжній убивця?

Саме так.

Ви не розумієте?

Щоб уникнути обвинувачення, він сам сфабрикував докази.

Берті Голлінсгед — справжній убивця.

А це за що?

Джордж завтра дочитає. От побачите.

А я думаю, що це покоївка.

«Берті добре знав закон

і знав, що людину не можна двічі обвинуватити в тому самому злочині.

Тому, щоб уникнути обвинувачення, він сфабрикував докази проти себе.

Берті Голлінсгед — справжній убивця».

Більшість овечок цілісінький день щось жує

або думає, що б пожувати.

Але є в мене троє шибеників, в яких енергія аж вирує.

Щасливі, безтурботні малюки народилися навесні.

Власне, майже всі ягнята народжуються навесні.

А от одненьке ягня народилося взимку.

Привіт.

- Я Дейзі. - Олівер.

- Я Дзиґа. - А тебе як звати?

У мене немає імені.

Пограєшся з нами?

Ні! Геть!

Не грайтеся з тим зимовим ягням.

Йому в нашій отарі не місце.

З причин, зрозумілих лише вівцям,

отара часто цурається ягнят, народжених взимку.

Усе гаразд.

Просто тому, що зимове ягня інакше.

Добре. Молодець.

Запитаннячко.

Чому Джордж так дбає про те ягня?

Джордж — не вівця.

Ніхто йому не розповідав про зимових ягнят.

І ще одне: якщо приймеш моє запрошення,

знай, що я живу біля містечка Денбрук.

І в ньому теж є колоритні персонажі.

До прикладу…

Вітаю, Кейлебе.

Кейлеб теж вівчар.

Вітаю, пані.

Не люблю його.

Гам, м'ясник.

Страшенно не люблю його.

Бет, власниця готелю.

Недолюблює мене.

Так би його і вбила.

Тім, поліціянт.

ЕЛЕКТРОШОКЕР

Бовдур.

І превелебний Гіллкоут, який вважає себе пастирем душ.

У нас складні стосунки.

Сьогодні послухаємо притчу про заблукану вівцю.

Джордже, приєднаєшся?

У Божому домі всім раді.

Навіть м'ясникам?

Я не приєднаюся.

Я прийшов віддати борг.

Старий добрий Джордж.

Старий-добрий Джордж.

Та годі про людей.

Хочу, щоб ти познайомилася з отарою.

Вони будуть раді зустрітися з тобою.

І я теж.

Приїжджай скоріше.

Люблю, Джордж.

Кралю.

Запитаннячко.

Кульбаби зроблять мої вії гарними, як у тебе?

Ні, з кульбаб віям жодної користі.

Але вовна стає дивовижною.

Поглянь на Чубчика.

Він їсть лише кульбаби.

То он воно що таке. Ясно.

Залишмо трохи кульбаб Себастьяну. Його давно немає.

Байдуже. Відколи Джордж привів його сюди казна-звідки,

він постійно тікає в місто.

Хай голодує.

Хоч йому байдуже до нас, але нам не має бути байдуже до нього.

Себастьян із нашої отари.

Дивіться! Це Кейлеб!

Собачки!

Собачки!

Кейлебе! Сюди!

Обожнюю його запах.

Це ті його вовняні светри.

Такий гарний колір.

- Можна? - Іди геть!

Я заходжу.

Така нова, гарна і блискуча.

Ти думаєш про те, що і я?

- Хочу буцнути! - І я так хочу буцнути!

Бемцю! Буцю!

Ми про це говорили. Ми не буцаємо, якщо…

Якщо немає законних підстав для буцання.

Молодці.

Кейлеб навідується уже втретє за місяць.

Вони можуть говорити лише про одне.

Об'єднання отар.

- Об'єднання отар! - Нові вівці.

- Нові поля! - Собачки?

Я про це думаю!

Я дав тобі шанс, а ти збрехав, Кейлебе.

І не повертайся.

Схоже, ніякого об'єднання отар не буде.

А я так зраділа.

А тепер сумно і невесело.

Хочу забути про це.

Твоя правда. Таке розчарування.

Народ.

Ми забудемо про візит Кейлеба на рахунок три.

Раз. Два…

А Пампух? Він нічого не забуває.

Чому ні?

Бідний Пампух.

У нього вроджена вада.

На відміну від нас, він не вміє забувати.

Так.

Пампуху, коли ми забудемо, не нагадуй нам, будь ласка.

Ти впевнена? Не сталося нічого поганого.

Ні. Але й доброго теж. Нащо той клопіт?