The Flowers of War (金陵十三釵 / Jin líng shí san chai) (金陵十三釵)

Через двадцять днів безперервних бомбардувань,

Нанкін, нарешті, здався Японії.

Це було 13 грудня, 1937.

Я пам'ятаю,

всі бігли у той день,

але ніхто не міг утекти від того сильного туману.

У Майора Лі, залишилося лише декілька людей.

Нанкін більше не був спроможним встати то бою,

і залишені позаду, бігли заради своїх життів.

Припини рахувати.

Су та двоє інших пропали.

Впустіть нас!

Тут немає місця!

Знайди своє власне місце аби сховатися!

Я сказала, тут більше немає місця!

Ходімо!

Продовжуйте йти!

Гей.

Там люди всередині.

Хто там?

Виходьте!

Виродки!

Йди до пекла!

Стій!

Розвернися!

Не рухайся!

Американець.

З притулку.

Що?

Американець.

Не солдат.

Джон Міллер.

Підніми свої руки!

Працюю на церкву.

Підніми свої руки!

Я сказав, підніми свої руки!

Розлучилися...

Розлучилися з вашими сім'ями?

Ваші...

сім'ї...

розділилися?

Я...

прямую до...

Вінчестерського Собору

Ви знаєте де це?

Де?

Містер.

Ти сказала...

Ти сказала "містер"?

Хто сказав "містер"?

Ти говориш англійською?

Ми з Вінчестерського Собору

Повтори-но.

Ми з Вінчестерського Собору

Ти жартуєш?

Ми учениці в монастирі.

Ви туди прямуєте?

Чому ви хочете туди піти?

Я допомагаю поховати вашого отця.

Ну, не вашого баттька...

Отче Інґелмана.

Отче Інґелмана, так.

Я допомагаю поховати його.

Отця Інґелмана, я відсилаю...

до раю, чи куди там.

Ви покажете мені шлях?

Пенґ,

зайди на фланг,

приготуйся діяти.

Дідько, ти глухий?

Майор Лі,

ми останні хто лишилися.

Ми повинні покинути місто негайно.

Продовжуйте битися.

Так, сер.

Спіймав!

Пішли.

Так, сер.

Сюдою!

Ось там, праворуч!

На лівому! Вогонь!

Прикрийте їх!

Китайська армія не мала відповідної зброї,

для знищення ворожих танків,

тож вони, використовували тактику із стародавніх воїн.

Вони створювали людський щит

, щоб закласти бомбу поряд з танком.

У ті часи, Китайський народ,

не міг винести думки про програш своєї країни,

і такі самовіддані вчинки не були рідкістю.

Жень!

Відпусти мене!

Жень!

Давай!

Отче Інґелман...

відлетів.

Відлетів?

Ось тут, Японська, бомба.

- Він відлетів з бомбою, ясно. - Так.

Чому померлий не тут?

- Ґу. Все через Ґу. - Ґу?

Він сказав, поганий запах.

Він пересунув тіло звідси.

Хто такий Ґу?

Ґу наш кухар.

Він утік.

Він залишив деяких студентів тут.

Деяких студентів забрали батьки.

Деяким студентам нікуди йти.

Так хто ж всередині?

Тільки ти і дівчата?

Тільки ти і дівчата.

Навіть без тіла,

ти повинен заплатити мені.

Ні.

Ні... Ти повинен заплатити мені.

Ні.

Це правило.

Я нічого не можу з цим вдіяти.

З тим, як я сюди дістався,

я повинен підняти ціну.

Тож, гроші всередині?

Ні. Немає грошей.

Гроші? Усередині?

Ні.

Пішли.

Там всередині немає грошей?

Ні.

Нумо гляньмо.

Це католицька церква.

Там всередині повинно бути трохи грошей.

Ні.

Ні?

Ти кажеш щось ще окрім "ні"?

Можете перемонтувати вантажівку?

Допоможіть нам.

Залишти Нанкін.

Перемонтувати, цю, вантажівку?

Безкоштовно?

Ні.

Я можу взяти частини, продати частини.

Маєш інструменти?

Ні.

Давай підемо всередину.

Жень навіть звуку не видала.

Навіть коли вони різали, її знову і знову,

вона все ще не видала ні звуку.

Це все моя вина.

Це не твоя вина.

Це твоя вина.

Твій батько обіцяв забрати нас

на човні і залишити Нанкін.

Де він?

Він утік.

Ми чекали і чекали

і тепер японці тут.

Тепер японці є скрізь,

і занадто пізно, щоб іти до притулку.

Жень померла через твого батька!

Заткнися!

Що ви робите?

Зупиніться!

Припиніть битися!

Гей.

Гей! Припиніть!

Стоп!

Я Джон. Привіт.

Я американець.

Він трунар для поховання Отче.

Я знаю, це важко.

Але ви всі маєте припинити битися.

Знаєте, ви обидві... Ви побачили достатньо...

побачили сьогодні, достатньо трагедій, на все життя.

Я не можу... гм...

В мене погано з дітьми.

Пішли.

Ви хочете борошна? Вам подобається борошно?

- Зробите хліба для дівчаток. - Булочок.

Булочок.

Булочок, не має різниці.

Пішли знайдемо ящики для пожертв.

Де?

- Нагорі? - Ні.

О, краса.

Забуду про повернення до притулку,

думаю, спатиму тут цієї ночі.

Він похмурий, хто це?

Це Отче Інґелман?

Так.

Ці північні європейці всі такі,

ну ти знаєш: Тунець; драматурги.

Не дуже весело.

Подивись на це лице,

він губить...

Як ви це називаєте? Фен... Феншуй?

Я нехочу священника що витріщається на мене

- коли я сплю. - Ні..

Мій батько.

Я...

сирота...