Dr. STONE (Dr.STONE)

Того дня, всі люди на планеті, перетворилися у каміння.

Слухай, Сенку!

Я наважився!

Я вже сьогодні розповім Юзурісі про свої п'ятирічні почуття!

Цікаво, нічого сказати...

Так підбадьорюватиму тебе, що аж голос надірву!

Просто з лабораторії.

Справді?!

Дякую, Сенку!

Замовкни. Ні на йоту підбадьорювати тебе не буду, здоровань.

Що?!

Визначся, вже!

Та ти, п'ять років нічого не казав.

Знаєш, наскільки це нераціонально, здоровило?

Дам тобі до смерті, дещо раціональне.

Препарат, що підвищує рівень феромонів до максимуму.

Іншими словами - це зілля кохання.

З ним результат гарантований. На мільярд відсотків.

Дякую Сенку, але вибач.

Я не буду покладатися на шахрайство!

Ти серйозно, Сенку?

Зілля кохання?

Такого немає.

Звичайний бензин.

Я виділив його з пластикової пляшки.

Згадай структуру поліетилену, дурень.

Просто довга молекула бензину, сповнена вуглеводнями.

З першого ж погляду зрозуміло.

Зовсім нічого незрозуміло.

Взагалі незрозуміло.

А якби він випив, хіба б не помер?

Він би, мільярд відсотків, не випив.

Він надто чесний.

Юзуріха!

Вибач за спізнення!

Що хотів, Тайдзю?

Про що поговорити?

Відмовить. Ставлю сто єн.

Відмовить грубо. Ставлю триста єн.

Відмовить і вдарить. Ставлю п'ятсот єн.

Йому все ж не відмовлять. Ставлю десять тисяч.

Справді?!

Я боявся, що ми навіть дружити перестанемо, якщо розповім їй про свої почуття.

Я був боягузом.

Послухай, Юзуріхо.

Але сьогодні...

Всі п'ять років я...

Що за світло?

Юзуріха!

Хапайся за лавр!

Нічого не розумію, але..

Що відбувається?! Темно!

Не поворухнутися!

Хто-небудь!

Допоможіть...

Мама, батько!

Я... помру... ось так?

Я не помер!

Хоч трохи розслаблюсь, і мене затягне.

Прокинься, щоб тобі!

З Юзуріхою все буде гаразд!

Впевнений, вона у безпеці.

Я не залишусь боягузом.

Наступного разу я все скажу їй!

Я виживу! Силою волі!

Скільки б тижнів чи місяців не минуло!

Я все їй скажу! Обов'язково! Не дивлячись ні на що.

Скільки десятиліть минуло?

Скільки століть?

Скільки тисячоліть?

Ні, я не здамся!

Я все скажу, Юзуріхе.

Помру, але виживу.

Вирвався!

Нарешті вирвався!

Уламки каміння?

Он як...

То все перетворилося у каміння..

Скільки ж минуло часу?

Вибач.

Зараз я більше нічого не можу зробити.

Якщо ландшафт змінився несильно

то мені потрібно піднятися вгору за течією.

До того лаврового дерева.

Що там впало?

Кам'яна фігурка птаха?

Її зробив справжній майстер. Кожну пір'їнку видно.

Ніби справжня.

Може, вона і справжня?

В мене друг виклав фотографію такої ж

тільки в іншому місці.

Бідолашна...

Може, якась хвороба, через яку шкіра птахи твердне?

Жодна клініка для тварин, не відчиняється раніше початку занять.

Ні про що повною не думаєш.

Юзуріха!

І взагалі, твоя фігурка не може виявитися справжнім птахом

а ти її в клініку поніс.

Яка дурня.

Ганьба і сором.

От кому-кому, а їй я свій дурнуватий вигляд показувати не хотів, і раптом ми перетнулися...

Перетнулися?

Так. І тут ще одна дурепа, яка толком не думає.

Ти чого? Не смійся!

Сам такий же!

Тепер ми точно спізнимось.

Твоя правда.

Юзуріха...

Я нізащо не сплутаю тебе з іншою...

Навіть через тисячоліття..

Ти була жива... Стільки часу... З того самого дня...

Молодець, що вижила!

Тобі вдалося, лавр!

Ти весь час оберігав Юзуріху.

Щоб її не віднесло і не зламало.

Пробач. Я не зміг тебе захистити.

Ні, швидше вона мене захистила.

Завдяки їй я зміг вижити.

Один у відчайдушній темряві...

Століттями... Тисячоліттями... Я..

Чудово! Тепер я зможу сказати!

Вислухай продовження, тієї розмови Юзуріхо..

Продовження тієї дуже давньої розмови...

Я кохав тебе.

Століттями.

Тисячоліттями.

Я врятую тебе, Юзуріхо!

Поки ще не знаю як,

але я обов'язково...

Спускайся вниз за течією, здоровило...

Нарешті ти прокинувся, здоровило?

То ти живий, Сенку?

Не лізь обійматися до мене, голим!

А то вб'ю!

Сьогодні п'яте жовтня 5738-го року.

Скільки можна спати?

Я вже півроку як прокинувся і працюю.

Тобто з того дня...

Три тисячі сімсот років, якщо округлити.

А звідки, ти знаєш точну дату?

Просто порахував.

Є інший спосіб?

Чотири, п'ять, шість, сім, вісім...

Дідько! Знову мало не втратив свідомість...

Пік припадає на кожні вісімсот тисяч секунд.

Приблизно, як з діареєю.

Рахуватиму і думатиму, водночас.

Використаю мозок одразу на дві справи.

116 мільярдів, 427 мільйонів, 65 тисяч, 530 секунд.

Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім...