Gladiator

У найславетніші свої часи Римська імперія простягалася

від пустель Африки до кордонів Північної Англії.

Понад чверть населення усього світу жили і вмирали

під час правління цезарів.

Взимку 180-го року нашої ери 12-літня боротьба

імператора Марка Аврелія проти варварів

добігала кінця.

Лише один форпост стояв на заваді повній перемозі імперії

і не дозволяв миру запанувати на всій її території.

ГЕРМАНІЯ

-Генерале. -Генерале.

-Генерале. -Генерале.

Генерале.

Генерале.

Генерале.

Генерале.

Вперед!

Голодні й злі.

-Досі нічого? -Жодних ознак.

-І давно вже його немає? -Близько двох годин.

-Вони будуть битися, генерале? -Скоро дізнаємося.

Воїне, був наказ перемістити катапульти ближче.

-Задалеко стоять. -Аж ніяк.

-Небезпечно для кавалерії. -Припустимо. Згоден?

Вони кажуть «ні».

Стій!

Хай знають, що їм кінець.

Ти знав би, Квінте?

А я?

-Сила і честь. -Сила і честь.

Сила і честь.

За моїм сигналом...

влаштуйте пекло.

ТРЕТІЙ ЩАСЛИВИЙ ЛЕГІОН

Зарядити катапульти.

Піхоті готуватися до наступу.

-Лучники готові. -Лучники!

-До бою! -До бою!

Браття!

-Максимусе! -Максимусе!

За три тижні я збиратиму свій урожай.

Уявіть, де будете ви...

і так і станеться.

Тримайте стрій! Не відступайте від мене!

Якщо опинитеся самі...

у зеленому полі і сонце сяятиме вам в обличчя,

не бійтеся.

Бо це — Рай...

а ви — мертві!

Браття...

наші діяння...

запишуть на скрижалях історії.

-Заряджай! -Заряджай!

Заряджай!

Заряджай!

Заряджай!

Заряджай!

Катапульти готові до бою!

Лучники, паліть!

-Паліть! -Паліть!

Лучники, готуйсь!

-Готуйсь! -Готуйсь!

Вогонь!

Вогонь!

Піхото, вперед!

Тримайте стрій!

Готуйсь! Вогонь!

Вогонь!

Заряджай!

Тримайте стрій!

Готуйсь! Вогонь!

За мною!

За мною!

Хай живе Рим!

-Хай живе Рим! -Хай живе Рим!

Хай живе Рим!

П'ЯТНАДЦЯТИЙ ЗАГІН ПРЕТОРІАНЦІВ

Він справді помирає?

Ось уже десять років.

Якби не помирав, за нами б не послали.

Може, він скучив.

А сенатори?

-Зборів не було б, якби... -Коммоде.

Ми два тижні в дорозі. Від твоїх інтриг

мене вже нудить.

Він прийняв рішення.

Оголосити наступника.

Мене.

І коли він...

тоді...

я вшаную його з почестями, гідними його величі.

Наразі я хочу одного —

прийняти гарячу ванну.

Ваша високосте?

Ми майже приїхали, владарю.

-Ваша високосте. -Де імператор?

На фронті, правителю. Уже 19 днів.

Ми досі приймаємо поранених.

Коня.

Володарю.

Поцілуєш?

Ти вкотре довів свою хоробрість, Максимусе.

Сподіваюся, це востаннє.

Вже немає кому битися.

Битися завжди є кому.

Як мені віддячити найкращому генералові Риму?

Відпустіть додому.

Додому.

Це шана вам, цезарю.

Ні, це тобі, Максимусе. Тобі.

Що я пропустив? Я пропустив бій?

Ти пропустив війну.

Вітаю, батьку.

Я пожертвую сто биків, щоб вшанувати тебе.

Пожалій биків.

Вшануй Максимуса. Це він виграв бій.

-Генерале. -Ваша високосте.

Рим вітає тебе, а я обіймаю тебе, як брата.

Давно не бачились, друже.

-Ваша високосте. -Батьку.

Зіприся на руку.

Думаю, мені вже...

час іти.

Стільки віддати...

за славу імперії.

Неймовірна битва.

-Генерале. Ще не вмер? -Ще не вмер.

-У богів є почуття гумору. -Боги тебе люблять.

-Валерію. -Назад у казарми, генерале? Чи до Риму?

Додому. До дружини, до сина, по врожай.

Максимус збирає врожай. Це якось важко уявити.

Знаєш, Квінте, гній відмити легше за кров.

-А ось і він. -Ваша високосте.

Сенатор Гай, сенатор Фалькон.

Стережіться Гая. Він так наллє вам у вуха меду,

що ви й уві сні кричатимете:

«Республіка!»

А чом би й ні? Рим почався з республіки.

Так, і в республіці влада належить сенату.

Але сенатор Гай, звісно, не цього хоче.

А ви за кого, генерале? За імперію чи за сенат?

Воїн має одну перевагу — він може подивитися ворогові в очі, сенаторе.

За вами — ціле військо, ви цілком могли би піти у політику.

Я вас попереджав. А тепер я вас врятую.

Максимус.

Такі сміливці будуть мені потрібні.

Чим можу стати у пригоді, Ваша високосте?

Ти знаєш, як це — керувати.

Ти віддаєш накази,

їх слухаються і виграють бій.

А ці сенатори знають лише інтриги, лестощі та зраду.

Ми мусимо врятувати Рим від політиків.

Можна на тебе розраховувати, коли настане час?

Щойно ваш батько мене відпустить, я їду додому.

Додому? Що ж, ти на це заслужив.

Не розслабляйся. Можливо, скоро я тебе покличу.

До речі, Луціла тут. Ти знав?

Вона тебе не забула.

Ти тепер — видатна людина.

Якби ж ти народилася чоловіком.

Який з тебе був би цезар!

Батьку.

Ти була б сильною.

Цікаво...

чи справедливою?

Я була б тим, ким ви мене навчили.

Як ти доїхала?

Довго. Незручно.

Навіщо я приїхала?

-Ти маєш допомогти мені. Це щодо брата. -Звісно.

Він любить тебе. Завжди любив.

І...

ти йому потрібна.

Як ніколи досі.

Досить про політику.

Вдамо, що ти — любляча донька...

а я — справний батько.

Приємна вигадка, еге ж?

-Доброго ранку! -Доброго.

Мені треба ще троє коней.

Два! Три!

Чотири! Раз! Два!

Ви посилали по мене?

-Цезарю? -Скажи мені, Максимусе.

Навіщо ми тут?

Заради слави імперії.

Авжеж.

Так, це я пам'ятаю.

Бачиш цю карту, Максимусе?

Цей світ створив я.

Двадцять п'ять років...

я завойовував, проливав кров, розширював кордони імперії.

Відколи я став цезарем, я знав чотири роки без війни.

Чотири роки миру з двадцяти. І заради чого?

Від мене лише війни.

І більше нічого.

-Цезарю, ваше життя... -Будь ласка, не називай мене так.

Проходь. Прошу.

Сідай.

Поговорімо.