Taras Bulba

Похмурі дні, початок шістнадцятого сторіччя.

Шалені Орди турецького султана

несли цивілізованому світові терор і руйнування.

Османська імперія рвалася на Схід – через Малу Азію,

На Південь – через Середземномор’я,

на Північ – через Крим.

Потім полчища турецького султана повернули на Захід, до України,

війська яничарів загрожували польським кордонам.

Доля Європи вирішувалася тепер на безкраїх рівнинах,

які називалися "степ".

Ваша високосте! Турки прорвали нашу оборону!

Нам потрібен резерв.

Ми чекаємо наших союзників.

Козаків?

Вони нам розвалять всю армію.

І все ж козаки тут будуть. Ми не можемо чекати, пане.

Запорожці!

Справжні звірі. Чорти чубаті.

Та в світі немає кращих вояків.

Принц Григорій хоче проголосити тост за перемогу королівського війська.

Він хоче випити з козацьким отаманом.

Скажи своєму принцові,

що козацький отаман п’є тільки з королями.

Гей, полковнику,

випий-но й за мене разом з принцом Григорієм!

Ти будеш моїм представником в королівській ставці,

Тарасе.

Йди за мною.

А Дідька лисого!

Ніколи не стану під польським дахом. Навіть не мрій.

Облиш, Манфреде, ми поговоримо так. Я гадаю, так зручніше для нас обох…

Я хочу проголосити тост за нашу спільну перемогу над бусурманами.

всі пийте.

Я не вважаю за велику честь битися на боці ляхів.

Ви тямите у війні, козаки.

Як це вам тільки вдається…

Набрид мені цей телепень за спиною.

Твоє ім’я?

Тарас Бульба,

полковник війська козацького.

Добре, Тарасе Бульбо, полковнику війська козацького,

Його Величність задоволений результатом нашої спілки.

Тому Йогомосьць вирішив виказати вам велику честь

та інтегрувати всі козацькі загони до імперського війська.

Ти бачиш цього чуба?

Це значить, що ти говориш із ЗАПОРОЖЦЯМИ.

Ти знаєш, що значить ЗАПОРОЖЦІ?

Це козацьке братство,

вільні люди.

Ми воювали спільно з вами, щоб звільнити цю землю від турків.

Тому, що це наша земля,

тож бери свою польську честь назад до Польщі,

і дай нам спокій.

Дай нам спокій, ляше!

Облиш, Манфреде, цей козак правий. Честь тут ні до чого.

Ми маємо Україну за буфер між Сходом та Заходом,

а ще нам потрібне ваше збіжжя.

Та ми тут… і маємо намір тут лишитися.

Ось чому його Величність наказав розвіяти козацьке військо до того,

як воно поверне свою зброю проти польської корони.

Ось і настав кінець нашому славетному козацькому резерву. Козаки більше не бойова сила.

Запорожці!

Святий отче.

Благослови наші діяння.

Де ваша воля.

Я звинувачую вас в безчесті, поразці та смерті товаришів.

Агов!

Тепер я скажу, Миколо.

Ти наш гетьман.

Хіба не ти нас повів до поразки?

Ми довірилися ляхам!

І... Ось

наша помилка.

Та часи змінюються.

В мене буде син.

Можливо він вже народився.

Я готовий віддати душу Дідькові,

тому що на шиї мого сина буде польське ярмо.

Тому

козацьке військо розпускається.

Йдіть на хутори,

переховуйтеся в лісі.

Пилипенку – йди на Південь,

Варшавський - на Схід.

Козацького чуба заборонено.

І ось моя клятва.

Можливо пройдуть роки,

можливо зміняться покоління,

та козацьке братство відродиться,

і ми відплатимо око за око,

зуб за зуб.

І ми повернемо

свої степи,

наші степи.

Нехай почує нас Господь.

Прихилимо коліна,

запорожці.

Їхні домівки було зруйновано вщент

і козаки розпорошилися безкраїм степом.

Тут, на древніх пагорбах

набували обрисів мрії Тараса Бульби, міцніли та мужніли разом з його синами.

Він вірив, що козацьке братство відродиться,

вимете поганою мітлою ворогів з рідної землі

та поверне собі степи українські.

Так, Андрію.

Ось тобі перша наука.

Обладунки можуть зупинити шаблю.

Якщо ти хочеш вбити людину в обладунках, тобі необхідно ось це.

А чому козаки не носять обладунків?

Ось наші обладунки.

Віра…

та хороша шабля в руці.

Остапе, поглянь на свого брата.

Він їздить, як козак, воює, як козак,

а скоро вже й питиме з нами, як козак.

Тарасе!

Матір Божа, ти що, здурів?!

Це що, чуб?!

Не базікай, жінко! Дарма сіпаєш мене.

Тебе повісять!

Що більше ти пащекуєш, то більше дурню я чую.

А що, чуб користується попитом у жіночого населення Варшави.

Тим більше Його Величність

пробачив нам.

Ой.

Що ж ти робиш?!

Пострижи мене так само, батьку. Я теж хочу чуба.

Що?

Чуб?

Ти заслужи його, хлопче,

та заплати за нього в бою власною кров’ю.

Тим більше чуб тобі не потрібен, щоб вчити латину.

Латину?!

Поляки відкрили в Києві академію для всіх поляків.

І мої сини там будуть кращими з-поміж перших.

Правильно, Михайле?

Та дурня то все.

Мабуть польський круль вважає,

що козаки йому вже не завадять.

Що ти там, біс забирай, робиш?!

Та ось ремонтую півника,

щоб ми могли знати звідки вітер дме.

Батьку, чого можна навчитися у пшеків?

Дядько Михайло навчив нас всього, що потрібно козакові.

Козакові?

Що ж ти знаєш такого козацького?

Молочко та векання немовляти,

зав’язки на жіночих спідничках? Ось що ти знаєш.

Я знаю, що козаки мають лупити поляків! Ось що я знаю!

А давай я тобі покажу, що я вмію!

А вчитися, щоб стати поляком, я не хочу!

Ага!

Ти вважаєш, що готовий потягатися з батьком, лайдаче?

Як схочеш, батьку.

Чудово, батьку.

Ну добре.

Ми їдемо.

Сини Тараса Бульби. Вчитися бути поляками.

Я не знаю, для чого ми їдемо, батьку, але я буду слухняним сином доти,

доки не зможу тебе також кинути до студні.

І цей день

не забариться.

Отже.

Поки що ви геть нічого не знаєте.

Ви говорите, що хочете лупити поляків?

Коли ви повернетеся додому,

то знатимете все, що відомо полякам,

а також їхні слабкі місця.

І от тоді ви дозрієте до війни проти них.

Але не раніше…

І цей день настане…

Цей день настане.

От свині, жебраки та козаки до нас заходять з чорного ходу.

Ходіть за мною.

Андрій Бульба…

та Остап Бульба?

Ми відкрили для вас двері нашого закладу

сподіваючись, що нам таки вдасться виховати покоління цивілізованих козаків.

Ваші особи стали предметом особливого розгляду Корони Польської.

Давайте з самісінького початку з’ясуємо,

що варварської поведінки, до якої ви звикли, ми не терпітимемо.

Зніміть сорочки. Вас буде покарано…

Починайте…

Я думав, ми приїхали сюди, щоб навчатися.

Батько казали, що ми маємо вивчати про поляків все, що може бути корисним.

Але вона донька Воєводи.

Вона ненавидить козаків.

Амо,

амас,

амат.

Я кохаю,

його кохають,

він кохає.

Наталіє.

Твій брат та я хотіли би тостувати з тобою.

Тобі здається смішним, наїхати на людину?!

Вибачте…

Ти маєш такий кумедний вигляд коли сердишся.

Важко здаватися гнівним, коли так запацьорене обличчям.

Це дзвін твоєї академії…