Into the Wild

Є насолода в дикості лісів,

Є подив в спогляданні берегів,

Та є загал, який живе по собі,

І музикою рине моря паща,

Людина гарна, та Природа краща...

Лорд Байрон

Мамо!

Мамо, допоможи!

Що трапилось?

Це не сон, Волте. Я це не вигадала.

Я його чула. Я чула Кріса.

-Я його чула! -Звісно.

Ні, Волте, я не вигадала.

Ні. Він... він...

-Я його чула! -Біллі.

ОЛЕКСАНДР СУПЕРЗАЙДИСВІТ КВІТЕНЬ 1992

ВЕЙН.

ВІТАННЯ ІЗ ФЕРБЕНКСУ!

ПРИЇХАВ СЮДИ ДВА ДНІ ТОМУ.

НА ЮКОНІ БУЛО ВАЖКО ПІЙМАТИ МАШИНУ,

ТА НАРЕШТІ Я ТУТ.

ВЗЯВ КНИЖКУ ПРО МІСЦЕВУ ФЛОРУ ТА ФАУНУ.

Я ПРИГОТУВАВ УСЕ НЕОБХІДНЕ, АБИ ДЕКІЛЬКА МІСЯЦІВ

ПРОЖИТИ ПОДАЛІ ВІД ЦИВІЛІЗАЦІЇ.

ГЕОЛОГИ АЛЯСКИ

Я МОЖУ ЩЕ ДОВГО НЕ ПОВЕРТАТИСЯ НА ПІВДЕНЬ.

ПРОСТО ХОТІВ ТОБІ СКАЗАТИ, ЩО ТИ ГАРНА ЛЮДИНА.

ЗАЧИНЕНО НА ЗИМУ

ДОРОГА СТАМПЕДЕ

Далі я вже не повезу.

Гаразд. Дякую.

-Ти залишив тут свої манатки. -Та нехай.

Як бажаєш.

Ще раз дякую.

Стривай.

Візьми. Хоч ноги будуть сухими.

Якщо вийдеш звідти живим, зв'яжись зі мною. Мій номер є у чоботах.

Дякую.

ТЕПЕР Я ЙДУ

Агов!

Є тут хто?

Гадаю, ні!

ДЕНЬ ДИВОВИЖНОЇ ПОЯВИ АВТОБУСА

Два роки ходив він землями.

Ані зв'язку, ані друзів, ані тварин,

ані цигарок.

Безмежна свобода.

Екстремал. Мандрівник-естет,

чия домівка, то дорога.

"Послухай, старий. Не влаштовуй тут сеансів психоаналізу".

"Замовкни. Я повезу тебе туди, куди ми їдемо".

"А куди ти їдеш?"

"Я ж тобі казав. Нікуди!"

Тепер, після двох років мандрів настав час останньої та найголовнішої пригоди.

Вирішальна битва

за знищення гаданої внутрішньої сутності

та переможне завершення духовної революції.

Аби цивілізація більше не отруювала його, він тікає

і вирушає на самоті в далекі землі,

щоб загубитися в дикому краю.

ОЛЕКСАНДР СУПЕРЗАЙДИСВІТ ТРАВЕНЬ 1992

УНІВЕРСИТЕТ ЕМОРІ, АТЛАНТА ЗА ДВА РОКИ ДО "ЧАРІВНОГО" АВТОБУСА

...важку працю та значний внесок в життя нашої спільноти під час навчання,

ми вітаємо вас та ще раз хочемо

поаплодувати вам І поздоровити із випуском.

Ніна Лінн Локвінн.

Ванесса Деніз Ловері.

Крістофер Джонсон МакКендлесс.

Реджина Вікторія МакНебб.

Я бачу, як вони стоять на уявному порозі своїх коледжів.

Бачу, як мій батько виходить з-під жовтого піщаного склепіння,

а за його головою червоні плитки виблискують, наче краплі крові.

Бачу, як мати з книжками в руках стоїть

біля стовпа, складеного з дрібної цегли, а за її спиною прочинена

металева кована брама, що чорними списами зринає в травневе небо.

То їхній випуск.

Невдовзі вони одружаться. Вони ще діти. Дурненькі.

Вони тільки й знають, що невинні, і ніколи нікого не скривдять.

Мені хочеться підійти до них і сказати: "Зупиніться, не робіть цього.

Вона не та жінка, а він не той чоловік.

Ви зробите речі, які навіть і уявити собі не могли.

Ви будете кривдити дітей.

Ви страждатимете так, як і гадки не мали.

Вам схочеться померти".

Я хочу підійти до них там, у той травневий день, і сказати все це.

Та не роблю цього. Бо хочу жити.

Я беру їх, наче паперових ляльок, і вдаряю одне об одного,

як два шматки кременя, наче хочу витесати іскру.

Я кажу: "Робіть те, що збиралися, а я про це розповім".

Волте, вони приїхали.

Хто це написав?

Та міг будь-хто з нас, чи не так?

Чому він дозволив Карін сісти за кермо?

Тут багато чудових віршів.

Я маю з нею про це поговорити.

Сідай.

Перепрошую. Маю сходити за сином.

Він сьогодні закінчив коледж Еморі.

Я сама.

Привіт, Крісе! Ми вже зачекалися.

Я мало не до смерті перелякалася, коли ти вистрибнув на сцену.

-Привіт, тату. -Мої вітання, синку.

-Це велика подія. -Дякую, тату.

Гаразд.

Тобі не можна сідати за кермо у Джорджії.

Чому? У мене є права.

Протизаконно водити з учнівськими правами

за межами штату, де їх видано. Ось чому.

Я не знала. Я гадала, що якщо поруч є водій із правами, то можна.

Тож давайте...

-Так буде і далі? -Ні.

Мабуть, сьогодні святкують усі.

-Вони залишаться в барі? -Саме так.

Моїх оцінок вистачить, щоб вступити на юридичний у Гарвард.

Крісе, це ж чудово.

Амбітні наміри.

Скільки грошей залишилось на освітньому рахунку?

Рівно 24 500 доларів і 68 центів.

Яка точність!

Я сьогодні вранці ходив до банку.

Ми з матір'ю будемо раді додати грошей для Гарварду.

Саме так.

Я не вирішив, що робитиму.

Треба спочатку тут все владнати й зібрати.

Ми з батьком хочемо зробити тобі подарунок.

Хочемо, щоб ти позбувся своєї таратайки.

Якої таратайки?

Отієї.

-Ми хочемо купити тобі нову машину. -Саме так.

Нову машину?

Та навіщо мені нова машина?

"Датсун" нормально бігає.

Гадаєте, мені потрібна крута тачка?

Переймаєтесь тим, що скажуть люди?

Крісе, ми не збиралися купляти тобі новий "Кадилак".

Ми просто хочемо, щоб у тебе була нова безпечна машина.

Адже ця бляшанка може вибухнути будь-якої миті.

Вибухнути? Ви здуріли? Та це класна машина.

Мені не потрібна нова машина. Я не хочу нову машину.

-Я нічого не хочу. -Гаразд.

-Ці речі, речі, речі. -Гаразд.

-Все має бути складно. -Дякую.

-Дякую. -Мабуть, він не це має на увазі.

Може, його просто влаштовує його автівка. Нічого страшного в цьому немає.

Дякую. Просто я нічого не хочу.

Кріс визначив для себе і для оточуючих

дуже жорсткі моральні рамки.

Бувай, Крісе!

Він ризикував залишитись зовсім самотнім,

та знаходив друзів серед героїв улюблених книжок.

Серед письменників найбільше він поважав Толстого, Джека Лондона й Торо.

Їхні вислови він міг зацитувати у будь-якій ситуації

і робив це доволі часто.

ОКСФАМ АМЕРИКА ВИПЛАТИТИ 24 ТИСЯЧІ ДОЛАРІВ

ЦЕ ВСІ МОЇ НАКОПИЧЕННЯ НАГОДУЙТЕ ТАМ КОГОСЬ

Я забула спитати, яку цитату він вибрав для промови на випускній вечері,

та я чудово знала, з кого він буде вибирати.

Втеча Кріса була неминучою.

І коли він втік, то зробив це з притаманною йому надмірністю.

ЧАСТИНА 1: МОЄ НАРОДЖЕННЯ

"Важко сперечатися з тим, що стан свободи завжди п'янить нас.

У нашій свідомості вона пов'язана із втечею

від минулого, від гноблення, від закону й безглуздих зобов'язань.

Безмежна свобода.

"А дорога завжди вела на захід".

ОБЕРЕЖНО: НЕБЕЗПЕКА ПОВЕНЕЙ

ОЗЕРО МІД, АРІЗОНА ЛИПЕНЬ 1990

ЇСТІВНІ ДИКІ РОСЛИНИ

Мені потрібне ім'я.

ОЛЕКСАНДР СУПЕРЗАЙДИСВІТ ЛИПЕНЬ 1990

Наприкінці червня

коледж Еморі надіслав нашим батькам додаток до диплому Кріса з оцінками.

Майже всі були "відмінно".

Відмінно за курс "Апартеїд в південноафриканському суспільстві".

"Відмінно з мінусом" за курс "Сучасна політика Африки й продовольча криза".

І так далі. Розумний хлопчик мій брат.

Та до кінця липня від нього не надійшло жодної звістки,

і батьки почали нервувати.

У Кріса ніколи не було телефону,

тож вони вирішили поїхати в Атланту та зробити йому сюрприз.

ДЕКАЛЬБ - АЕРОПОРТ ПІЧТРІ УНІВЕРСИТЕТ ЕМОРІ

Та коли вони дісталися його помешкання, на ньому була вивіска "Оренда",

а менеджер сказав, що Кріс виїхав наприкінці травня.

Так, він поїхав два місяці тому.

І коли вони повернулися,

я віддала їм всі листи, які вони надсилали Крісу того літа.

Їх повернули одним пакунком.

Кріс домовився на пошті, щоб їх притримали до першого серпня.

Щоб забезпечити собі трохи часу.

Ти про це знала?

Він нічого не казав.

Я розуміла, що він робить. Останні чотири роки

він виконував безглуздий і нудний обов'язок - здобував вищу освіту.

Тепер він був вільним від цього світу абстракцій,

фальшивої безпеки, батьків і матеріального надлишку.

Усього того, що заважало Крісу жити справжнім життям.

Агов!

-Привіт, чуваче. Обходь. Сідай. -Гаразд.

Ми ледве помітили тебе у цьому кумедному капелюшку.

Двері трохи кострубаті. Отак. Сідай.