Chicken with Plums (Poulet aux prunes) (Poulet aux Prunes)

Мат'є Амальрік

Едуард Баер

Марія де Медейруш

Ґолшифте Фарахані

Ерік Каравака

К'яра Мастроянні

Жамель Деббуз

Ізабелла Росселліні

Сценарій Маржан Сатрапі та Венсана Паронно

Композитор Олів'є Бернет

Оператор Крістоф Бокарн

Фільм Маржан Сатрапі та Венсана Паронно

Курка з чорносливом

Єкі буд, єкі набуд.

Було так чи не було.

Так починаються перські казки.

Єкі буд, єкі набуд.

Восени 1958 року

я навідався до Тегерана,

де познайомився з Нассером Алі, про якого хочу розповісти.

- Я візьму цю. - Чудовий вибір, маестро.

Іран?

Так?

Ви мене не пам'ятаєте?

Чесно кажучи,

на жаль, ні.

- Хочеш мене ошукати? - Але...

- Жахливий звук! - Але ж Вам сподобалося.

- Заткайся. - Ось.

Візьміть оцю. Щойно привезли. Виняткова річ. Я обміняю.

Нікчемний шахрай! Поверни мої гроші.

Залагодивши деякі справи, я зайшов у славнозвісне кафе "Надері".

З Нассером Алі сидів його брат Абді, комуніст-революціонер,

який, як завжди, спрямовув свій гнів на англійців й американців.

Ця наволоч загарбала все.

Каву по-французьки, прошу пана.

Вони думають, що помпують нашу нафту. В дійсності ж вони п'ють нашу кров.

Тобі зі мною нудно?

Ні, ні.

Мою скрипку розтрощили.

Хто це зробив?

Яка різниця?

Піди до Мірзе. Він продає дивовижні інструменти.

Цей шахрай хотів пошити мене в дурні. Його скрипки паскудні.

Який батько, такий син. Негідники.

Край, та й годі.

Я більше ніколи не зможу грати.

Стривай. Минулого місяця я був у свого друга в Решті.

Вгадай, що у нього є?

Поглянь на цього Страдіварі.

Вона належала Вольфґанґу Амадею Моцарту.

Завтра я поїду до Решта.

Куплю собі скрипку.

Ти мене почула?

Я ж не глухувата,

як твоя мати.

Не бентеж мертвих.

Роби як хочеш.

Але не забувай, що я цілісінький день працюю.

Хто його глядітиме?

Не знаю. Попроси свою матір.

Ти ж знаєш, цього тижня вона не вдома.

Якщо хочеш їхати до Решта, то бери його з собою.

Це не можливо, я не можу його взяти.

І це взагалі

не моя проблема. Якби ти могла...

Що? Якби мій чоловік працював,

я була б вдома і піклувалася про свого сина, як і має робити жінка!

Це ти у цьому винна.

- У всьому винна я! - Звісно, ти винна!

- Бамбула! - Мегера!

Нікчема!

Я поїду сам, чуєш? Сам!

Ходить коник по лужку,

По зеленім бережку.

Коник сам себе пасе,

Коник гривою трясе.

Золота вуздечка - брень! Золота підківка - дзень!

Ходить коник по лужку, По зеленім...

бережку...

Він несе мене на спині,

не заплющу очі сині.

Любий...

конику ти мій, ти мій друг, а я є твій.

Ти несеш мене на спині, не заплющу очі сині...

Бувайте, любі друзі!

До зустрічі!

Перепрошую, де я можу знайти пана Гушенґа?

Йдіть прямо.

Тоді поверніть ліворуч,

праворуч

і знову праворуч. - Дякую Вам.

Чорт.

Що ти робиш? Ходімо.

Перепрошую,

є тут хто?

Пане Гушенґ?

Хто питає?

Нассер Алі Хан, брат Абді.

Я чекав на Вас.

- Добридень, пане. - Ні, не "пане".

Гушенґ. Називайте мене Гушенґ.

Вітаю Вас у моїй скромній крамничці.

Я захоплююся Вами. Я Вас обожнюю. Я Вас люблю.

- Це любов, любов. - Ви продаєте скрипку Страдіварі?

Опріч іншого.

- Цигарку? - Ні, спасибі, не зараз.

Я продаю самоцвіти.

Зніми це.

Погляньте.

Найбільший діамант на світі.

Вражаючий?

У моїй крамничці є все, що завгодно.

Шафран.

Опіум.

Шуби.

І навіть

чарівна паличка.

- Хочете горнятко чаю? - Ні, дякую.

- Коли ми поїдемо автобусом? - Ми поїдемо автобусом.

Я подолав довгий шлях заради цієї скрипки.

Тату, я хочу пити.

Вибачте мою нетерплячку, але чи можу я її побачити?

Аякже, друже мій.

- Тату, я хочу пити. - Потерпи.

Але спершу скуштуйте опіум.

Розслабтеся!

Мені не завадило б, бо це дитя співало всю дорогу.

Я можу його вгамувати.

Розчиняється в молоці.

Бабуся давала його мені, коли я був надто жвавий.

Ось і вона.

Диво дивнеє.

Пам'ятаю, як я вперше почув Вашу гру.

Доти я не чув

нічого настільки прекрасного.

Я плачу на саму згадку про це.

Бачите, я плачу? Ось сльози.

- Бачите? - Так, так, я бачу.

Ця скрипка неоціненна. Я не продам Вам це диво.

Я подарую його Вам.

За 1000 туманів.

1000 туманів?

Я заплатив за неї 1049 туманів, 49 я Вам дарую.

Чому я це роблю?

Бо Ви мій друг.

Бо Ви - це Ви.

Я маю лише 700.

700, згода!

Домовилися.

Чого лише не зробиш задля маестро!

Відсвяткуємо, друже мій!

"Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?

Коли піду я геть, що в світі я порушу?

Кого я не питав, ніхто не пояснив,

Чому я в світ прийшов, чому я згинуть мушу?"

Наступної ночі вони повернулися додому.

Нассер Алі прагнув лише одного: зіграти на новій скрипці.

Але він вирішив дочекатися дня.

Він прокинувся о сьомій.

Відвідав цилюрика.

Готово.

Вдома він убравсь у свій найкращий костюм.

Гадаєш, у тебе зустріч з прем'єр-міністром?

Його дружина і донька пішли. Але ще треба було

залагодити одну дрібничку.

Доброго ранку, Сірусе.

У Вас є опіум?

Жодна скрипка не могла його втішити,

тож Нассер Алі вирішив померти.

За вісім днів, 22 листопада, його поховали поруч із матір'ю.

Прийшли всі, хто його любив.

ПЕРШИЙ ДЕНЬ

Тож Нассер Алі вирішив померти.

Він обдумував різні способи.

Перший спосіб здавався надто радикальним.

Тоді він подумав про романтичний підхід.

А чому б не спробувати щось класичне?

Але всі ці способи були дуже болісними.

Він пригадав, що колись читав у науковому журналі про найменш болісний спосіб:

вжити кілька піґулок снодійного і вдягнути пластиковий пакет на голову.

Але це було нечувано - щоб його знайшли з дурнуватим пластиковим пакетом на голові!

Він, зрештою, був Нассером Алі Ханом, найкращим скрипалем свого часу.

Щоб про нього пам'ятали, як про чоловіка з пластиковим пакетом на голові?

Ні, ні, ні.

Він хотів померти з гідністю.

Він чекатиме на смерть у ліжку.

- Мамо, можна погойдатися? - Ні, спершу виконай домашнє завдання.

Сірусе?

Нассере Алі?

Чому ти в ліжку в цей час?

- Я вирішив померти. - А де Сірус?

- У сусідки. - Знову?

Навіть не можеш доглянути сина!

Я піду по твого брата. Роби домашнє завдання.

Так, мамо.

Татку?

Це ти, донечко?

- Ти хворий? - Ні.

Татко просто втомився.