Master of None

У нас нормальний вигляд?

От бачиш? Дивись, що на екрані.

Диви, як перекосило і почало стрибати.

Дідусю, я бачу. Це перешкоди. Я їх усуваю.

А зазвичай показує нормально.

Ясно. Я ж налаштовую.

А тепер ще гірше.

Знаєте, дідусю Гемптоне, мабуть, у вас більша проблема.

Відеомагнітофони вже не актуальні.

Викиньмо його, і Арнольд купить вам новий плеєр Blu-ray.

Я цим дискам не довіряю. Мені вдома лазерів не треба.

До того ж, у мене колекція касет.

Так. Навряд чи на Blu-ray є

чверть-фінал тенісного турніру US Open 1996.

Не кажи, хто переміг!

Усе, я здаюся.

Мені легше за три долари купити новий, ніж витрачати нерви на цей.

Ми підемо купимо.

Та нащо нам ці «Близнюки»?

Хай їм. Краще посидьмо, випиймо пива, поговорімо.

Ходімо вже звідси. Не хочу сидіти з твоїм дивним дідусем.

Ти казав, що йдемо в Асторію по шаурму, а до діда зайдемо на хвильку.

Я вже годину дивлюся «Близнюків».

Розумію, вибач.

Такі перешкоди, що здається, що Шварценеґґер і Де Віто - брати.

Гаразд, я вигадаю відмовку, і ми підемо по шаурму.

Дідусю,

нам треба йти.

У мене справа.

Я запускав змія у формі акули, а він застряг на дереві.

-Тож ми вже... -Я теж якось на дереві застряг.

У Кореї.

Ми десантувалися з літака, погода була жахлива.

Нас рознесло в різні боки.

Куди мав сісти, я не потрапив,

натомість застряг на дереві.

Спробував зрізати стропи, але...

впустив ніж додолу.

І раптом...

Бачу, в мій бік іде патруль з чотирьох комуняк.

Я намагаюся сидіти тихо. Ці паскуди піді мною.

А потім один солдат... нахилився і підняв мій ніж.

Діпнув, що за мить вони глянуть угору.

Чорт. А далі, дідусю Гемптоне?

Я дістав автомат і почав поливати їх свинцем.

Оце так. Дідусю, а ти вижив?

Я вижив... а от вони не вижили. Перебив усіх до одного.

А потім перебив кулею стропи.

Але коли впав на землю...

бачу, що один гад ще ворушиться.

А набої закінчилися.

Тоді я взяв автомат і розгатив йому череп прикладом.

Так, до речі...

ви вже знайомі з Перо?

Ні. Що це таке?

Це робот-тюлень.

Дали в Департаменті у справах ветеранів.

Сказали, що мені потрібен друг.

Спочатку я розсердився, але...

з часом полюбив цього малюка. Так, Перо?

ОРИГІНАЛЬНИЙ СЕРІАЛ NETFLIX

Це просто неймовірно. Дідусь тобі це вже розповідав?

Ні, чую вперше.

Зазвичай скаржиться, що я купив не той сир.

Там грудочки різного розміру.

Знаєш, який класний десерт? Сир з ананасом.

-Сам знаєш, я кисле і солодке не змішую. -Облиш, дарма.

-Містере Баумгайзер. -Так.

Будь ласка, прополіскуйте пляшки від лимонаду,

які викидаєте в баки для сміття.

Бо лізуть мурашки.

-Я ж вам уже казав. -Так, Ґідеоне.

Наступного разу, як викидатиму, сполосну. Вибачте.

Знаєш що? Треба буде ще зустрітися з твоїм дідусем.

Вип'ємо пива, послухаємо його історії.

Звісно. Я залюбки.

Гемптон Баумгайзер був ветераном війни,

чоловіком, батьком і дідусем.

Він лишив слід у житті багатьох з нас.

Він був щедрий на усмішку,

на жарти і на свої улюблені цукерки -

«Twizzlers».

Уяви, тиждень тому ми з дідусем сиділи,

і от він помер.

Він помер.

-Ось так узяв і помер. -Так.

Прошу, не повторюй багато разів, що мій дідусь помер.

Вибач.

Хоч би він побачив, хто виграв у теніс.

Я погуглив. Виграв Агассі. А потім програв Майклу Чангу.

А Чанг програв Сампрасу.

Він так круто тоді грав, скажи? Яка подача.

Можна про золотий вік тенісу теж не говорити?

-Добре. -Дякую.

Привіт, хлопці.

Співчуваю, містере Баумгайзер.

Дякую.

Арнольде, ти як, синку?

Не дуже.

Знаю, дідусь тобою дуже пишався.

Та ні. Нещодавно я з ним говорив,

і йому не сподобалася моя пригода зі змієм.

Він досі на дереві?

Так, прикро.

Я куплю тобі нового змія.

Гаразд, хлопці.

Піду гляну, як там мама.

Знаю, що дивно, але якщо вже ми на похороні дідуся,

може, обіймемося?

Звісно, чуваче. З радістю.

Брате... це якісь неміцні обійми.

Вибач. Обійму міцніше.

Саме те.

А тоді раптом узяв і помер.

Шкода, милий.

-Добре, що ви встигли поговорити. -Так.

Він ветеран війни.

Дуже любив фільм «Близнюки».

Більше не знаю, але, схоже, він цікавий.

Твої дідусі й бабусі ще живі?

Бабуся з татового боку,

але живе в Індії і говорить лише тамільською,

тож у нас з нею мільйон разів одна й та сама розмова.

Я їй дзвоню, вона каже: «Алло!»

Я їй: «Привіт, Аммо.

Як ти?

Я добре.

Добре, зараз дам слухавку татові. Бувай».

Ти пробував вчити тамільську?

Ні. А ти намагалася її вивчити? Вона до біса складна.

Дуже дивна мова.

Коли я востаннє був в Індії, вирішив так:

сяду поговорити з бабусею, тато перекладе,

і я її порозпитую.

Натомість я дивився на iPad «Декстера».

Завжди мріяла поїхати в Індію дивитися «Декстера».

Було класно.

Якби вона жила тут і говорила англійською,

я все одно не ходив би до неї, бо ми всі такі.

Ми залишаємо старих без уваги, доки вони не помруть.

Тепер і мені стало соромно.

Бабця Керол живе у Бронксі, а я в неї майже не буваю.

Треба до неї з'їздити. Хочеш зі мною?

Не знаю. А вона не бабця-расистка, що не любить мій колір шкіри?

Не знаю. Можна ризикнути.

Написано, що він залишив тобі якесь Перо.

-Не знаєш, що це? -Що?

Що це таке?

От чорт.

Це чудернацький робот-тюлень.

Для чого він?

Не знаю. Іноді кліпає, іноді крутить хвостом.

Він залишив його тобі, тож хоч забери додому.

Тату, він важкий, не хочу носити його весь день.

Відвезеш його до мене додому?

Ні. Я туди не поїду через одного тюленя.

Ти ж мене любиш?

ПРИТУЛОК ДЛЯ ЛІТНІХ

Заходьте.

-Привіт, бабусю Керол. -Боже, привіт.

Як ти?

-Ми принесли тобі соняшники. -Оце так.

Дуже вам дякую.

Тобі добре з коротким волоссям.

Поглянь. Хіба не найкраща дівчина у світі?

Найкраща.

А ти хто такий?

-Це мій друг Дев. -Дуже приємно, бабусю Керол.

Що, просто друг? Чи, може, хлопець?

Так, ми зустрічаємося.

Чудово. Який хороший хлопець.

Дякую. Якщо чесно, я хвилювався. У моїх друзів бабусі - расистки.

Розумію.

Оскільки я стара, ти вирішив, що я расистка. Цікаво.

Загнали в пастку. Вибачте.

Ну, що Рейчел про мене розповідала?

Що ваш чоловік воював,

і що ви любите полуничний лимонад.

Ого.

Ох і біографія. Дякую, Рейчел.

Я розповідала й інше.

Але він забув.

Не розповідала. Послухаю з перших вуст.

Бабцю Керол, скажіть,

про полуничний лимонад - це правда?

Так. Що ще тобі розповісти?

Дивно, що ви в Нью-Йорку так давно.

Як тут було у вашому дитинстві? Ким були ваші батьки?

Мій батько був ковалем.

Робив підкови для всіх коней

на брички.

На Блікер-стрит справді були брички?

Шалено. Учора я натиснув на телефоні кнопку,

і чувак з'їздив по продукти в «Whole Foods».

Як летить час.

Алло?

Що, серйозно?

Не хоче?

Гаразд. Я приїду, коли зможу.

Усе, бувай.