The Lost Weekend

Виробництво студії Парамаунт Пікче

Рей Мілланд та Джейн Ваймен у фільмі

"ЗАГУБЛЕНИЙ ВІКЕНД " На основі твору Чарльза Р. Джексона

У фільмі також знімалися: Філіп Террі, Говард Да Сілва, Доріс Даулінг, Френк Фейлен, Мері Янг, Аніта Болстер

Ліліан Фонтейн, Френк Орт, Люїс Л. Рассел

Сценарій - Чарльз Брекет та Біллі Вайлдер

Композитор - Міклош Рожа Оператор - Джон Ф. Сейц Монтаж - Дуен Гарісон

Продюсер - Чарльз Брекет

Режисер - Біллі Вайлдер

Краще візьми це з собою, Доне. На фермі буде холодно.

- Гаразд. - Скільки ти береш сорочок?

- Три. - Я візьму п'ять.

- П'ять? - Так, на роботі я повідомив,

що не повернуся аж до вівторка.

Ми вже будемо на місці після обіду. А це п'ятниця, субота, неділя, понеділок.

Це буде чудовий, затяжний вікенд.

Так, звучить справді затягнуто.

Після того, що ти пережив, тобі це піде на користь, Доне.

Дерева, трава, солодкий яблучий сік та кефір

і вода з криниці, така холодна, що все інше...

Віку, будь ласка. Навіщо цей акцент на напоях? До того ж, на нудних напоях.

Пробач, Доне.

Гадаю, було б гарною ідеєю взяти з собою друкарську машинку.

- Для чого? - Щоб писати.

Я зможу писати там, розпочну той роман.

- Ти справді хочеш писати? - А чому б ні?

Після того, що ти пережив.

Я вже десять днів не торкався випивки.

Знаю. Знаю, що не торкався, Доне.

- Де друкарська машинка? - У вітальні.

У коморі.

Ближче до стінки.

Ти впевнений, що вона у коморі? Я не можу її знайти.

Поглянь ще біля столу.

Хіба вона була не під твоїм ліжком?

- Ти знайшов її? - Так, авжеж. Ось вона.

Ось газета, завернути. І що я тобі ще скажу, ми поставимо стіл на південному ґанку.

Щоб ніхто тебе не відволікав. Я подбаю про це.

А в суботу, можливо, з'їздимо у заміський клуб.

- Я не поїду у заміський клуб. - Чому ні?

Бо там засідає купка лицемірів. А я не хочу, щоб про мене пліткували.

"Гляньте хто приїхав із Нью Йорку, брати Бьорнем."

Або ще краще, інвалід та медбрат.

Та годі тобі, Доне. Ніхто там про тебе нічого не знає.

В ту ж хвилину, коли ми зійдемо з потяга зазвучить тривога.

"Прокажений повернувся. Ховайте свою випивку."

- Це Гелен. - Я відкрию.

- Гелен. - Привіт, Віку. Де Дон?

Як добре, що я встигла. Гадала, ви вже поїхали. Ось подарунки.

Книга Тьорбера, з комічними картинками та жартами,

і гарне, невеличке, тихе подвійне вбивство від Агати Крісті,

цигарки, жуйки. І любий, гарно проведи там час.

Не забувай багато спати, пити багато молока...

Яблучного соку та велику кількість холодної води з криниці, знаю.

Йди сюди.

Вже мушу йти. Я вже на десять хвилин запізнилася на концерт.

- Бувай, Віку. - Що за концерт?

У Карнеджі Гол. Диригує Боб Роллер. Мені подарували два квитка на роботі.

- І з ким ти йдеш? - Ні з ким.

Ні з ким? А що вони будуть грати?

Другу симфонію Брамса, трохи Бетховена, Генделя і жодної ноти Гріга.

- Звучить чудово. - Бувайте, хлопці. До зустріч у понеділок.

- У Вівторок. - Зачекай хвильку.

- Віку, в мене з'явилася божевільна ідея. - Це яка?

Навіщо нам їхати на потязі о 15:15?

- Ми можемо поїхати о 18:30. - Ти про що?

Якщо сядемо на пізніший потяг, то Гелен не прийдеться йти самій на концерт.

В неї ж два квитки, пам'ятаєш?

Ой ні, я не хочу ламати ваші плани.

- Ти поїдеш о 15:15. - Ой, Гелен, це така дурниця.

На концерті, поряд тебе буде пустувати величезне місце.

Ні, Доне. Залишаємо все, як є.

Нас зустрінуть на станції, а вдома вже чекатиме вечеря.

То зателефонуй скажи, що ми приїдемо пізніше, повечеряємо об 21-ій, а в ліжко о 22-ій.

- Аж ніяк. Ми їдемо. - Вік правий.

Не переживай за те пусте місце. Я знайду собі гарного мільйонера з південної Америки.

Ну ось, бачиш?

Окрім того, нам треба дуже постаратися, аби встигнути на потяг.

- 14:55. - Кажу ж.

- Не протився, Віку. - Гаразд, можеш йти.

- Хвилинку. Не я йду. - Тоді про, що ми говоримо?

Я хочу, щоб ти пішов разом з Гелен.

- Я з Гелен? - В цьому й річ.

- Кому подобається Брамс, тобі чи мені? - З яких пір тобі не подобається Брамс?

Я залишуся тут, дозберу речі, можливо, трохи подрімаю.

Дурниці. Якщо хтось побачить...

- Гелен твоя дівчина. - Це правильна думка, Доне.

І окрім того, я вважаю, що не варто лишати тебе самого.

- Не варто? - Ні.

- Мені не можна довіряти? - Після того, що ти пережив...

Я не можу не ходити на концерти. Я не можу дивитися в обличчя людей.

Я не можу сидіти там, з усіма тими людьми.

Окрім того, я хочу побути пару годин на самоті, аби зібрати себе до купи.

Хіба, це якесь дуже дивне бажання?

Не треба так шаленіти. Прошу тебе.

- Гаразд. Щось ще? - Хлопці, будь ласка.

Ходімо, Гелен.

- Залишайся тут. - А куди мені ще йти?

- Тобто, ти будеш тут, коли ми повернемося? - Я не виходитиму з квартири.

Ти багато чого гарного розповідав, Доне.

Якщо не віриш, то забирай ключі, і зачини мене, як собаку!

Ми мусимо довіритися Дону. Це єдиний вихід.

Пробач, Доне, Ходімо, Гелен.

- До зустрічі, Доне. - До зустрічі.

Йди сюди.

- Що це? - Це? Віскі мабуть?

- Як воно там опинилося? - Не знаю.

Гадаю, що хтось скинув його з неба, а потім хтось вдарив, і воно приклеїлося до стіни.

- Гадаю, це я його там залишив. - Так, гадаю, ти.

Але не пам'ятаю коли. Можливо, під час останнього запою.

Чи того, що був до того. Не знаю.

Гелен, не дивися так на мене. Це нічого не означає.

Я не знав, що воно там. А якби знав, то не торкався б його.

- Тоді ти не будеш проти? - Проти чого?

- Тепер, можеш йти з Гелен. - Чому? Через це?

Гадаєш, я хотів, щоб ти пішов з квартири через пляшку?

Я його відторгаю, неначе диявола. Якщо ми продовжимо це обговорювати,

то я нікуди на ніякий вікенд не поїду!

Ходімо, Віку.

Ти будеш впорядку, Доне, любий?

Так, Гелен. Тобі теж не варто зі мною нянчитися, гаразд?

Я сам з цим розберуся. Я стараюся. Я стараюся!

Я знаю, що ти стараєшся, Доне.

Ми обидва стараємося. Ти стараєшся не пити,

а я стараюся не кохати тебе.

Доне, зателефонуй на ферму і скажи, що ми поїдемо на потязі о 18:30.

Авжеж.

До зустрічі.

"Ходімо, Гелен. З ним все буде впорядку."

А що, як він піде і купить ще одну пляшку?

В нього ані гроша. І не існує бару чи магазину,

який би продав йому в кредит більший за п'ять центів."

- Гадаєш, там немає більше прихованих пляшок? - Вже ні.

Я прочесав усю квартиру гребінцем з тонкими зубчиками.

В місцях, про які він думає.

Хто це? Хто це?

Це Місіс Фоулі. Я прийшла поприбирати.

Ну, не сьогодні. Хіба потрібно сьогодні?

Я мушу змінити підковдри, і сьогодні треба попилососити.

- Приходьте в понеділок. - Гаразд, пане Бьорнем.

- Ваш брат вдома? - Ні, його немає.

А щодо грошей? Він лишив мені гроші?

- Які гроші? - Мої десять доларів.

- Він їх не лишив? - Можливо. А де він їх лишає?

- На кухні. - Де на кухні?

У цукорниці.

Зачекайте хвилину.

Пробачте, місіс Фоулі, але їх немає. Мабуть, він забув.

От халепа! Я хотіла піти скупитися.

- Ви отримаєте їх у понеділок. - Гаразд, пане Бьорнем.

- Дві пляшки віскі. - Пробачте, пане Бьорнем.

- За що ви вибачаєтеся? - Заходив ваш брат.

Сказав, що більше не буде за вас платити. То було востаннє.

- Дві пляшки віскі. - Якого бренду?

Ви знаєте якого, пане Брофі. Найдешевшого.

Не треба ніякого 12-річного, витриманого у бочці, з дерева чічі. Не для мене.

- Алкоголь всеодно той самий. - Пакет потрібен?

Так, давайте пакет.

Ваш брат казав не продавати вам, навіть, якщо у вас будуть гроші.

Але хіба я можу когось зупинити? Хіба, якщо ви неповнолітній.

Я не неповнолітній, пане Брофі. І щоб вам було легше на душі,

я це купую, аби залити у мою запальничку.

Так, сер?

Дякую.

- Доброго дня, місіс Деверідж. - Вітаю, пане Бьорнем.

Це той гарний молодий чоловік пияка.

- Як сьогодні справи у мого доброго друга Нета? - Так, пане Бьорнем?

Цієї погожої обідньої днини,

- я вирішив зробити вам пропозицію руки та серця. - До чого це?

Якщо ви так налаштовані, то я буду змушений утопити свою тугу у чарці віскі.

- Однієї вистачить. - Не можу, пане Бьорнем.

Не можете? Дайте здогадаюся.

Заходив мій брат, і розповідав про мою фінансову неспроможність.

Я йому нічого не розповів ні за годинник, ні за запонки.

Щиро тобі вдячний, Нете.

Але ти будеш радий дізнатися, що наш бартер сьогодні здійсниться на грошовій основі.

- Одне віскі без льоду. - Правильно.

Не витирай, Нете.

Залиш мені моє маленьке порочне коло.

Знаєш, коло це ідеальна геометрична фігура.

В якої ні початку, ні кінця.

- Котра година? - 15:45.

Добре. У нас ще є ціле післяобіддя.

Нагадай мені, коли буде 17:45. Це дуже важливо.

Я їду до села, на вікенд із моїм братом.

Вітаю, пане Бьорнем. Рада знову вас бачити у нашій організації.

Вітаю, Глоріє. Хотів би я взяти тебе з собою, Нете.

Тебе і все, що з тобою у комплекті.

Не те, щоб я бажав назовсім втекти від цивілізації.

Авжеж, залишається питання транспортування у село.

Як провезти дві бомби з часом дії повз королівську варту.

Одну пляшку я заверну до суботньої газети, щоб

мій брат її отак і знайшов.

Я хочу, щоб він її знайшов. Бо після цього він заспокоється.

А іншу пляшку... Йдіть сюди.

Іншу пляшку я засуну у братову валізу.

І він сам її провезе, навіть про те не здогадуючись.

А коли він буде вітатися з доглядачем будинку,

я заберу її, і сховаю у старій порожній яблуні.

Ох, пане Бьорнем, чому б вам поки не відкласти випивку?