The Abandoned

ДЕСЬ У РОСІЇ, 1966 РІК

Моя мати ніколи не розповідала мені про своїх батьків.

Вона шкодувала, що їй доводиться ховати гарне російське ім'я Міла

серед тих імен, що їх їй дали названі батьки.

Але вона казала мені: та країна вже в минулому,

краще про неї забути.

Це була її доля - зростати на віддалі від своєї батьківщини,

так само, як моєю долею було зростати на віддалі від неї.

Інколи мені хочеться повернутися назад, щоб попередити її :

все буде не так легко.

Адже якщо ти відрікся від свого минулого,

це ще не означає, що твоє минуле

відпустить тебе.

Отче наш небесний,

Хай святиться ім'я Твоє, Хай здійсниться воля Твоя.

Бережи нас від лукавого. Амінь.

- Їж ти вже, давай. - Не впирайся, їж.

Обережно!

- Сергію, обережно! - Стійте там!

40 РОКІВ ПОТОМУ

ПОКИНУТИЙ ДІМ

МЕРІ М. ДЖОНС

Котра вже у вас зараз?

Зрозуміло.

Hi. Hi, ще ні.

Емілі поруч?

Дай їй слухавку, будь ласка.

Привіт, люба.

Так... Так, у Росії.

У Росії дуже гарно... у певному сенсі.

Поки що не знаю, може, пару днів.

Тобто?

Як це з Алексом? Я думала...

Мені здавалося, ви з ним більше не зустрічаєтесь.

Ні, я не заперечую, просто...

Не перебивай мене, добре?

Я не заперечую.

Просто не хочу, щоб він лишався на ніч.

Ні, мені однаково, чим ви там займаєтеся,

тільки не в моєму будинку.

Гей, думай, що кажеш.

Тому що він, чорт забирай, на п'ять років старший за тебе!

Ні, це мене стосується.

Тому що я мати.

Так, я... Ти даси мені закінчити?

Емілі... Емі!

Чорт!

Протягом найближчих трьох днів очікується похолодання.

До кінця тижня погода покращиться. Температура сягне 20-ти градусів.

- Містере Мішарін? - Так?

- Я Мері. - Мері Джонс із Америки.

Рада знайомству.

Радий, що ви нарешті приїхали.

Почувайтесь, як удома.

Чаю?

Ні, дякую.

- Ви працюєте в кіно, так? - Так.

У великому кіно?

Можна й так сказати.

Вам слід познайомитися з моєю донькою. Вона гарненька.

Підійде до кіно.

Не сумніваюся.

Ви не надто схожі на американку.

Я народилася в Росії, виросла в Англії,

а розлучилася в Штатах.

Але ж ваше коріння тут, чи не так?

Принаймні, те, що від нього залишилось.

Це стосується вашої матері.

Ви читаєте російською?

Hi.

Її звали Ольга.

Ольга Кайдановська.

Очевидно, її вбили одразу після вашого народження.

Я спробував знайти все, що зміг, як ви й просили.

Ви нічого про неї не знали?

Hi.

А хто мій батько?

Чи є інші родичі?

Мені шкода, але...

Більше жодних документів немає.

А майно, про яке ви казали?

Так, будинок Кайдановських.

Тепер він ваш.

Послухайте, я дуже ціную те, що ви зробили,

але минуло вже 40 років.

Сорок два.

Сорок один, якщо вже буди точним.

До 42-х лишилося два дні.

Так, ось вам...

...і подарунок до дня народження.

Отже...

Поставте підпис, будь ласка.

Знаєте, я проїхала цей шлях

не заради майна, містере Мішарін.

Я половину свого життя боролася з урядовцями,

намагаючись знайти хоча б якісь відомості про моїх батьків.

Я шукала скрізь, але марно.

Їх наче ніколи не існувало.

У нашій країні стільки всього трапилось.

Змінювалася влада.

Зникали не лише папери, але й люди.

Як тоді ви мене знайшли?

Я подав запит до московського бюро,

на відповідь довелося чекати півроку.

У ті часи удочеріння було доволі складною справою.

Діти сплять, тихіше!

- Я все тобі скажу! - Облиш мене!

- І не думай! - Думаєш, я боюся тебе?

- Куди зібралася? - Ти мені все життя зіпсував!

Я тебе вб'ю!

Західні спостерігачі помилково асоціювали це

з православною традицією економічної думки,

яку почав Володимир Соловйов,

і продовжили у 20-му сторіччі Сергієм Булгаковим і Георгієм Тваровським.

...і кожного дня сюди прибувають...

Я перепрошую, я шукаю...

Добридень. Я шукаю...

Миленька, миленька, їдь звідти.

Так страшно. Всі тікають. Так страшно.

- Вибачте, я не все розумію. - Тікай. Тікай!

Це містечко ви не знайдете на листівках.

Я не чула, як ви під'їхали.

Ви, мабуть, Анатолій.

Ми домовилися о 8-ій годині.

Так...

Я можу заплатити просто зараз.

Вночі неможливо їхати.

Вони думають, ми там помремо.

Втім, краще подохнути, ніж жити, як вони.

У цій країні всі такі доброзичливі?

Що?

Ви щось знаєте про те місце, куди ми їдемо?

Про хутір Кайдановських.

Те місце називають Островом.

Єдиний спосіб дістатися туди - через міст.

Острів знаходиться

посеред річки.

Чудово.

Я й плавати не вмію.

Тут є хто-небудь?

Майже приїхали.

Ми вже переїхали міст.

Мені наснилося.

Сюди вже років 40 ніхто не приїжджав.

Що ви думаєте знайти в тих руїнах?

Не знаю.

Можливо, якусь зачіпку,

яка надасть сенсу моєму життю.

Ви справді так думаєте?

Що відбувається?

Ви просили довезти вас до хутора Кайдановських.

Ми приїхали.

Будинок одразу за тими деревами.

Я піду першим, перевірю, чи там безпечно.

Гей, хвилинку.

Ріка розлилася.

Вам краще не йти,

особливо якщо не вмієте плавати.

Анатолій!

Анатолій!

О, ні.

Чорт!

О, ні.

Господи, будь ласка.

Заводься!

Чорт!

Давай, давай.

Чорт!

Анатолій?

Матір Божа...

Анатолій?

Де ви, чорт забирай?

Кайдановський.

Тут є хто-небудь?

Є хтось?

Хто тут?

Гей.

Стій, вибач.

Я не завдам вам шкоди.

Анатолій.

Ні, стій!

Чорт.

Спокійно. Спокійно, все гаразд.

Будь ласка, заспокойтесь.

Не підходьте до мене.

Хто ви, чорт забирай!

Мене звуть Микола.

Що ви робите?

Я врятував вас.

Ви ледь не потонули.

Спокійно.

Хто ви такий?

Ми тут з того самого приводу?

Що ще ви знайшли в моїй сумці?

Це моя мати.

Вас взяли за доньку, чи не так?

Я стільки років займався пошуком родичів, але марно,

немов усі записи про мене були втрачені.

А потім до мене зателефонував той самий нотаріус, Мішарін.

Він дав мені це.