The Welcome Table

Я хочу побачити те чудове місто

Так, хочу побачити те чудове місто

І я

Хочу побачити те чудове місто

Хочу побачити те чудове місто Одного дня

Одного дня, і я

Я хочу сісти за стіл серед рівних

Так, хочу сісти за стіл серед рівних Стіл серед рівних

Хочу сісти За стіл серед рівних

Я хочу сісти за стіл серед рівних

Побачити те чудове місто

Одного дня

Одного дня, і я

Я хочу співати і не втомитись

Я хочу співати І не втомитись

Так, я хочу співати і не втомитись

Хотів би співати і не втомитись

Сісти за стіл серед рівних

СЕРЕД РІВНИХ

Побачити те чудове місто Одного дня

Одного дня

Люди завжди мігрували.

Завжди шукали ту невловиму домівку на горизонті.

Що нам підказує, що нам раді?

Що нам підказує, що ми вдома?

Де дім?

Дім показує, хто ми.

Дім показує, які ми.

Він показує, кого ми любимо.

Що ми їмо.

Що кажемо.

Якою мовою.

Дім - це те, як сонце має відчуватися на шкірі.

Те, під яким кутом місяць має рухатися на небі.

Те, як зірки кружляють угорі.

Ніхто не хоче йти з того місця, де пустив коріння.

Запахи, звуки.

Усмішки, відчуття, яке все рідне.

Затишок усього, що знайоме.

Це наше джерело, те, з чого ми створені.

Але іноді

у нас немає вибору,

окрім того, щоб рухатися.

Ось що тяжко.

Ми всі пішли з дому.

Ми всі несвідомо мігрували.

Усі перемістилися до іншої планети.

Планети зі зміненим кліматом.

Планети, дуже не схожої на ту, де колись жили людські істоти.

Ми всі переміщуємося туди зараз,

хочемо того чи ні.

Це означає, що все має змінитися.

І ми ніколи не повернемося додому знов.

Усе, що залишилося від стабільності в цьому світі,

ось-ось щезне.

Клімат змінюється, і з цим нічого не вдіяти.

Кожен третій на планеті

ризикує втратити свій дім через кліматичні зміни.

Мільярди людей залишаться без даху.

Ми дуже скоро станемо свідками найбільшого переселення людей в історії.

Уряди країн про це знають,

але не створюють гуманітарних пунктів чи імміграційних центрів.

Вони зводять стіни та в'язниці.

Ситуація гіршає, люди ще більше воліють переміщуватися,

а заклики звести стіну стають гучнішими.

Саме тут. Боже, благослови Америку.

Сподіваюся, він збудує стіну, отримає гроші.

Нам вона потрібна. Саме тут.

Це не жарти. Це Америка.

Коли крокують 15 000 людей,

як ви можете їх зупинити?

Не можете. Немає...

Уряди країн вкладають гроші в убезпечення кордонів

і позбавлення волі.

І ці стіни уособлюють расизм.

Мілітаризацію.

Націоналізм.

Фашизм.

Це місце наше. Те ваше.

ПОВЕРНІМО СОБІ АМЕРИКУ

То коли всі мусять мігрувати, куди податися?

І що це буде, коли ми дістанемося туди?

Чи будуть нам там раді?

Чи будемо ми раді тим, хто постукає в наші двері?

Стіна уособлює всю ненависть.

Але що ми маємо на противагу стіні?

Запрошуємо вас до нашого столу на дамбі.

На ньому нема скатертини,

але кожна нитка наших історій вплітається в єдине полотно.

Люди за цим столом перетнули сотні річок, щоб прийти сюди.

Люди з усіх континентів, що стали вигнанцями через зміну клімату,

уперше прийшли сюди,

щоб запитати,

де тепер їхній дім.

Сідайте поруч і почуйте наші історії.

Ми почнемо з родини, чий рай Парадайз запалав навкруги.

Привіт, я Алі.

Моє життя було чудовим і благословенним.

Наш дім був таким особливим місцем.

Під час пожежі ми потрапили в затор, усі застрягли.

Пожежники теж застрягли.

І тут ця пісня.

По радіо була пісня гурту Bee Gees.

Вибухають балони з пропаном.

А вони співають: "Не помирай, не помирай а-а-а".

І тут пожежники кажуть нам

кидати машини й бігти до найближчої парковки,

бо наближається вогонь.

Не помирай, не помирай

ПАРАДАЙЗ, КАЛІФОРНІЯ

Ось так це було.

Це колись було моєю акустичною системою JBL PRX з двома динаміками по 15 дюймів.

Я, справді, працюю зі звуком.

Працюю діджеєм і все таке.

Жодного офіційного попередження.

-Попередження не було? -Ні.

Жодного публічного попередження, нічого.

Просто почули вибухи.

Безперервні вибухи.

Почули, як почали вибухати балони з пропаном.

Так ми зрозуміли, що пожежа була менш ніж за півтора кілометра від нас.

Так.

Я зателефоную.

Ось там уже було видно вогонь.

Жовтогарячий.

Скільки сказали, десь як 800 футбольних полів?

Вісімдесят за хвилину.

Це багато. Це швидко.

ПАРАДАЙЗ КАЛІФОРНІЯ

Прямо тут була наша спальня.

Вона народилася саме тут.

Дім був першим, що вона побачила.

Я дивилася навкруги, думаючи, що я можу схопити.

Угу.

Ще й немовля на руках.

Вона плакала, бо була голодна.

А я намагалася спакувати речі для всіх нас.

Дорога, де ми застрягли, була ось там, за деревами.

Ми виїхали на дорогу і вмить потрапили в затор.

Думаю, що не від'їхали й три кілометри від дому.

Я сиділа в машині.

Думала, що не можу ось так загинути.

Не можу ось так загинути.

Я щойно народила дитину.

Так не можна. Зі мною всі ці діти.

Ми не можемо ось так загинути.

Алі, Джейсону та їхній родині пощастило.

Загинуло 85 людей,

усе в Парадайзі згоріло.

На нашій планеті зі зміненим кліматом стало спекотніше, ніж будь-коли раніше.

Звичайна лісова пожежа тепер перетворилася на кліматичне пекло.

Погляд на апокаліпсис.

Загорілися і розплавилися дитячі пляшечки.

-Шини. -Панелі приладів.

Пластикові стільниці, мікрохвильовки.

Рідкокристалічні телевізори.

-Супутникові антени. -Кросівки.

Пластикові контейнери для органічної руколи.

Фотоапарат, одяг.

Не згоріли тільки парковки.

Можете повернути візок на місце для візків,

але супермаркету вже немає.

Згодом поліціянт став витягати всіх із машин

і сказав, щоб далі усі йшли пішки.

Тож усі на дорозі просто побігли.

Нам сказали йти на цю парковку.

Уся ця парковка була забита евакуйованими.

Спочатку було дуже лячно.

Іти не було куди, бо скрізь був вогонь.

Жарини падали з неба.

Потім сказали: "Чисто, можна йти.

У кого є машина - повертайтесь до неї.

Їдьте далі. Не звертайте з дороги.

Бо ризикуватимете усіма іншими. Просто їдьте".

Багато диму вдихнули?

Так. Масок не було.

Мої хлопці використовували шматки тканини,

а коли я їх потім прав,

вони були такі брудні.

Просто чорні.

Усюди стояли трейлери,

прямо в людей на подвір'ях, і було видно,

що там живуть.

Я чув, що кількість

людей, які втратили дах, була десь 22 тисячі.

Це біженці сучасності.

Кліматичні біженці,

які живуть за 50 кілометрів звідси у фургоні в Чико.

Оце майбутнє?

Американська мрія, що руйнується навкруги.

Від Атлантики до Тихого океану, безпеки нема ніде.

Де буде безпечно?

З погляду географії це невідомо.

Від океану до океану

пожежі, повені, екстремальна погода будь-якого роду.

Полотно американської стабільності зношується,

нитки розлазяться.

Американські міста руйнуються швидше, ніж їх можна відновити.

Серце

Що переповнене, як смітник