The Apartment

Станом на 1 листопада 1959 року

населення Нью-Йорка становило 8 042 783 особи.

Якби всі ці люди лягли один за одним,

при середньому зрості 168см

цей ланцюжок простягся б від Таймс-сквер до околиць Карачі в Пакистані.

Мені це достеменно відомо, бо я працюю в страховій компанії

"Консолідейтед лайф".

Це одна з 5 провідних компаній країни.

В компанії 31 259 співробітників,

це більше ніж населення містечка Натчез у штаті Міссісіпі.

Я працюю на 19 поверсі,

в департаменті стандартних полісів, у відділі нарахування премій,

сектор В, стіл №861.

Мене звати Сі Сі Бакстер: перше Сі - Келвін, друге Сі - Кліффорд;

та більшість людей звуть мене Бад.

Я працюю в компанії 3 роки і 10 місяців,

отримую 94 долари і 70 центів на тиждень.

Робочий день починається о 8.50, закінчується о 17.20.

Щоб ми не вештались по поверхах,

16 ліфтів перевозять 31 259 працівників

без заторів і пробок.

Щодо мене - я дуже часто затримуюсь

попрацювати наднормово 1-2 годинки, особливо в негоду.

Це не тому, що у мене захмарні амбіції,

а щоб згаяти час, поки я зможу повернутися додому.

Розумієте, у мене невеличка проблема з квартирою.

Я мешкаю за півкварталу від Центрального парку.

Квартплата 85 доларів на місяць. А ще в липні я платив за квартиру 80 доларів.

Та пані Ліберман, власниця квартири, поставила старий кондиціонер.

Квартира хороша, нічого зайвого, якраз для холостяка.

Єдина проблема - я не завжди можу до неї потрапити.

Облиш, Сильвіє.

Нам треба йти.

Чому так раптово?

Я хочу ще мартіні.

Прошу тебе, Сильвіє, уже чверть на дев'яту.

Спершу ти не міг дочекатися, щоб привезти мене сюди, а тепер так поспішаєш.

Це принизливо.

Дорогенька, все не так.

Просто я пообіцяв, що о 8 нас тут не буде.

Кому пообіцяв?

Чия це квартира?

Яка різниця? Одного дурня з офісу.

- Добрий вечір, пане Бакстер. - Добрий вечір, пані Ліберман.

- Ну й погода! - Авжеж.

Це все через події на мисі Канаверел.

- Не можете потрапити у квартиру? - Та ні. Чекаю друга.

- Добраніч, пані Ліберман. - Добраніч, пане Бакстер.

- Де ти живеш? - Я ж казала, з мамою.

- А де вона живе? - У Бронксі.

Я проведу тебе до метро.

Ще чого! Візьмеш для мене таксі.

Чому всі дівчата живуть аж у Бронксі?

- То ти привозив звідти інших дівчат? - Ні. У мене щасливий шлюб.

Вітаю, пані Дрейфус.

- Що сталося? - Нічого. Я впустив ключ.

Ось він.

У вас так гамірно сьогодні.

Може у вас злодії побували?

Не турбуйтесь.

Тут нічого красти.

Добраніч, пані Дрейфус.

Вибачте, що турбую, але моя дама забула чобітки.

Пане Кіркебі, я не люблю скаржитися,

але ви повинні були піти звідси о 8.

Я знаю, Бадді, знаю.

Але такі речі не відбуваються за графіком.

Влітку ще нічого, але коли йде дощ...

Я ще навіть не обідав.

Так, розумію.

Послухайте, я говорив з Шелдрейком, замовив за вас слівце.

- З паном Шелдрейком? - Атож.

Ми говорили про співробітників, які заслуговують на підвищення.

Я сказав, що ви - перспективна кандидатура.

Компанії потрібні відповідальні працівники.

Дякую.

Ви на правильному шляху, Бадді, але випивка у вас закінчилася.

Знаю. Це пан Айкелбергер з департаменту іпотеки і позик

вчора увечері влаштував тут невеличке свято.

Купіть горілки і вермуту, запишіть на мій рахунок.

Добре. Але ви вже заборгували мені за дві пляшки.

Я заплачу в п'ятницю.

А ще є ті сирні крекери,

що у вас були?

Сирні крекери.

Будьмо.

Добрий вечір, Бакстере.

Вітаю, лікарю. Пізній виклик?

Так. Один клоун поласував сендвічем,

не витягши з нього зубочистку.

Добраніч, лікарю.

Скажіть-но, Бакстере,

у вас мабуть залізні нирки, якщо ви стільки можете випити.

Та це не я. Тобто, це...

Іноді до мене заходять друзі.

Ви людина неймовірної сили.

Судячи з того,

що тут щоночі відбувається.

Вибачте за галас.

Деколи навіть кілька разів поспіль.

- А здаєтесь таким простачком. - Авжеж. До зустрічі, лікарю.

Знаєте, Бакстере,

я проводжу дослідження в Колумбійському медичному центрі.

- Маю до вас прохання. - Прохання?

Коли писатимете заповіт, а з таким життям з цим не варто затягувати,

залишіть своє тіло Університету.

Моє тіло? Боюсь, ви будете розчаровані.

Добраніч, лікарю.

Трохи вгамуйтеся, друже!

Господи...

Зі скарбниці світової класики:

Грета Гарбо, Джон Беррімор,

Джоан Кроуфорд, Волес Бірі та Лайонел Беррімор

у фільмі "Гранд-готель".

Кілька слів про наших спонсорів.

Якщо ви курите, користуйтесь новими фільтрами.

А тепер "Гранд-готель"

з Гретою Гарбо, Джоном Беррімором,

Джоан Кроуфорд, Волесом Бірі та Лайонелом Беррімором.

Та спершу про ще одного нашого спонсора.

Погано тримається зубний протез?

- Алло? - Привіт, Бадді.

Я у барі на 61 Стріт. Згадав про вас.

Вирішив вам подзвонити.

Це дуже мило, але... Хто ви?

Джо Добіч, з адміністрації.

О, так, пане Добіч. Я не впізнав вас.

Нічого, Бадді. Кажу тобі,

я на 61-й; здається, мені пощастило.

Вибачте, пане Добіч,

я охоче допомагаю в таких випадках, але вже пізно.

Давайте іншим разом.

Слухай, хлопче, я не можу втратити такої нагоди. Вона схожа на Мерилін Монро.

Я вже ліг спати, випив снодійне.

На жаль, не можу вам допомогти.

Бакстере, ми складаємо щомісячний звіт ефективності.

Я поставлю вас у першу десятку.

Ви ж не хочете втратити такий шанс?

Звісно ні, але яка може бути ефективність,

якщо я не можу виспатися?

Зараз лише 11 година. Мені потрібно 45 хвилин.

Ти лишив мене саму.

- З ким ти розмовляєш? - З мамою.

О, як це мило!

Ох!

Хай буде 30 хвилин. Що скажете, Баде?

Закінчилась випивка. Немає чистих склянок.

Немає печива. Нічого немає.

Я про все подбаю.

Тільки залишіть ключ під килимком і йдіть.

Добре, пане Добіч.

Як скажете, пане Добіч.

Жодних проблем, пане Добіч. Будьте як удома!

У Бадді завжди відкрито.

"Схожа на Мерилін Монро".

- Це тут? - Так.

- Скільки? - 70 центів.

Дістань гроші.

Обережніше: випивка!

- Дай йому долар. - Дякую, пані.

Люба, поклади гаманець назад.

Яка дівчина!

- Ти впевнений, що це хороша ідея? - Краще бути не може.

Ми напросились до твоєї мами серед ночі.

Не турбуйся про стареньку.

Буде скаржитись - втратить роботу.

Дістань ключ.

Не там. Під килимком.

- Під килимком? - Авжеж. Поквапся.

Відкривай. У нас мало часу.

- Це квартира твоєї мами? - Так.

Мілдред, він знову за своє!

Доброго ранку, пане Кіркебі.

Як справи, Бакстере? Жодного спокійного дня?

Так, сер, це точно.

Доброго ранку, пане Кессел. Доброго ранку, панно Робінсон.

Доброго ранку, пане Вільямс. Доброго ранку, панно Лівінґстон.

Доброго ранку, пане Маккеллвей. Доброго ранку, пані Шуберт.

Доброго ранку, пане Девідсон. Доброго ранку, пане Кіркебі.

- Доброго ранку, панно Кубелік. - Доброго ранку, пане Бакстер.

Доброго ранку, панно Кубелік.

Все. Рушайте.

Обережно: двері закриваються.

У вас нова зачіска?

Я відрізала волосся, воно мене дратувало.

- Не треба було? - Мені подобається.

- У вас нежить? - Так. Краще тримайтеся подалі.

Я ніколи не хворію.

Справді? Я бачив статистику

відділу нещасних випадків і хвороб.

Ви знаєте, що середньостатистичний житель Нью-Йорка

віком від 20 до 50 хворіє на простуду 2,5 рази на рік?

- Тепер я хвилююся. - Чому?

Згідно з цими даними, якщо я не хворію зовсім,

якийсь бідолаха хворіє 5 разів на рік.

Так. Це я.

Вам треба було вранці залишитися в ліжку.

Мені треба було в ліжку лишитися вночі.

Дев'ятнадцятий поверх.

Обережно; і бережіть руки, пане Кіркебі.