Klaus

NETFLIX ПРЕДСТАВЛЯЄ

Листи.

Нині не часто їх пишуть, га?

Але ви напевне пам'ятаєте той самий,

що надсилали товстуну в червоному вбранні,

мріючи в обмін на гарну поведінку отримати

від нього іграшку.

А втім, ніхто нібито і не замислюється, з чого все почалося.

Це історія про листи, і почалася вона…

з оцього.

КОРОЛІВСЬКА ПОШТОВА АКАДЕМІЯ

…сімдесят чотири, 75, 76,

77, 78, 79,

-80! -Сержанте, сер.

Від начальства. Лист вашому кадету.

Йому, сер.

Кадете Йохансене!

Стоп.

Не кажи. Зараз вгадаю.

Здаюся. Хто ти?

Серж.

Серже, сідай. Бажаєш щось випити?

Еспресо? Капучино?

Хіба ти не повинен вчитися верховій їзді?

Не парся. В мене є прикриття.

Лист від генерал-поштмейстера.

Що?

Серже, ти серйозно?

Не знущайся з мене.

Ось, потримай.

Ого. Давно вже мало це статися,

але так — мене викликають до лігва дракона.

Власне, сержанту еспресо можна вже не робити.

Ось, можеш допити мій. Мені більше не знадобиться.

Востаннє окину оком це миршаве місце, щоб забути його.

Ну ось. Гаразд, поїхали.

Дев'ять місяців.

Минуло дев'ять місяців,

як я доклав усіх зусиль, щоб тебе зарахували

до Королівської поштової академії.

Дев'ять місяців і шість днів,

але хто рахує?

Що? Без грінок?

Знущання якесь.

То, може, послухаємо про твої успіхи?

Авжеж.

-Сержанте. -Так, сер.

Упорядкування:

повний провал.

Догляд за поштовим голубом:

страшенна недбалість.

Перенос крихкого вантажу:

гірше нікуди.

Тепер ти знаєш.

Але гей, ми зробили все, що могли, хіба ні?

Краще піду збиратися додому. Я безнадійний.

Яка прикрість.

-Стій де стоїш. -Ні, тату.

Ти маєш рацію. Коли я вже подорослішаю?

Коли я вже перестану витрачати всі ці можливості,

які ти так люб'язно мені нав'язав,

і стану самостійним?

Думаю, і справді треба сісти

і переглянути свої пріоритети,

закутавшись у шовкову постіль,

з ікрою і хересом. Ти ж досі його купуєш?

Думаєш, я дозволю ухилятися від обов'язків,

а потім просто повернутися

до розкішного життя, позбавленого всілякої мети?

Ну, так. Що б ще я міг…

Вітаю. Тепер ти листоноша.

Перепрошую?

Ти займатимешся розвитком поштового відділення в…

Сміренсбурзі.

У тебе один рік.

Що? Рік? Де? В Сміренсбурзі?

Що… Як так? Тату?

Шість тисяч листів вистачить.

Проштампованих власноруч.

Слухай уважно, Джеспере.

Якщо не назбираєш достатньо листів, залишу тебе без спадщини.

Ніяких тобі хоромів,

кучерів, одягу, вечірок…

Нічого.

Будеш жебрачити на вулиці.

-Але… -Шість тисяч листів. Один рік.

Схитрувати, підкупити когось, ухилитися не вийде.

Тату. Ну чого ти. Це ж я.

Поговорімо про це, друже.

Це ж я, твій син Джеспер. Малюк Джеспі.

Пам'ятаєш… «Татку, допомогти тобі відправити листи?

Можна мені покласти їх в конверти

і наклеїти на них марку…»

Чекай!

Знаєш, як важко було прасувати цю форму?

Я теж не знаю, але хтось витратив на це години.

Агов! Б’юргхарде!

Нарешті бачу друга. Уявляєш, мене…

Б’юргхарде, я ще не сів у карету. Б’юргхарде?

Сер, я цілком за дисципліну, але Сміренсбург…

хіба це не занадто?

Це буде йому наука, сержанте.

І хтозна — може, він мені ще подякує.

Дякую, тату.

Я такий щасливий, батечку. Дуже тобі дякую.

Круто, тату.

Дуже-предуже круто!

Дякую, тату!

Дякую!

Обожнюю цю жахливу подорож екіпажем!

Дуже тобі дякую!

Дякую…

Вертайся на роздоріжжя

і рушай ліворуч до всохлого дерева. Нема за що.

Що? Ні. Я не загубився.

Авжеж загубився.

Смішно. До речі, класний човен.

Ви часом не збираєтеся на нього?

Що ти сказав?

Новий листоноша. Сміренсбург.

Він на острові, навкруги вода,

потрібен човен, щоб туди дістатися.

Доганяєте тепер?

А погода завжди така?

Зараз трохи спекотні дні.

А ось і він. Сміренсбург.

Чарівний, ге? Ти ще не бачив його восени.

Він тоді просто грає відтінками сірого.

Що тут сталося?

Колоритні місцеві традиції.

Химерний фольклор і все таке.

Все це частина багатої культури цього чудернацького міста.

Ні! Що ви…

Вражі діти!

А де всі?

Всі?

Я думав, мене зустрінуть.

Так, авжеж, зустрінуть-зустрінуть.

Добре, що нагадав. Подзвони в той дзвін

і почнеться частування.

-Дзвін? -Ага.

Ти спробуй, і вони вийдуть… зі стрічками

нарізками, ще й з ключем від міста.

Почастують як треба.

Справді?

-Цей? -Ну авжеж.

Не кожного дня

до них приїжджає новісінький листоноша зі столиці.

Що відбувається?

Моє!

Вони кусаються! Ай, відваліть!

Хіба не чудово?

А ти думав, вони забули.

Хутко! Заберіть мене!

Що тут відбувається?

-Чому всі застиглі? -Овва!

Дивіться, хто вийшов нарешті визнати поразку.

Поразку? Ми?

Смішно.

Визнай! Ви порушили угоду і подзвонили в дзвін.

Еллінгбо? Ніколи!

-Не кричи на мене! -Це зробили твої страхопуди!

-Починається… -Ви чіпали дзвін!

Ти це добре знаєш…

Ви злякалися і тепер звинувачуєте нас!

-Неймовірно! -Ми розчищали сніг…

Кого ви там зловили, діти?

Моє!

Гарбузику, покажи татові що знайшла.

Моє.

Так з людьми не поводяться!

Особливо з такими, як я.

Секундочку. Мені треба…

Листоноша?

-Що, знову? -Нічому їх життя не вчить.

Вони прислали нам нового листоношу!

Гаразд.

Ви мене не знаєте, тож я заплющу на це очі.

Добре? Але я не листоноша.

Ну, лише почасти, бо це наш сімейний бізнес.

-Мій батько… Довга історія… -То про що ми?

А, точно. Дзвін, будь ласка!

Життя не вистачить її розповідати…

ШКОЛА

Проходьте до прилавка. Я зараз вийду.

Слухайте, не знаю, хто ви, але попереджую,

зі мною краще не зв'язуватися. Зрозуміло?

Ну і сморід! Вмерти можна.

Рибка свіженька. Щойно виловили.

Форма, холодний піт, переляканий погляд, тремтіння. Навіть не знаю…

Спробую вгадати.

Ти новий листоноша,

і паромник сказав тобі подзвонити в Бойовий дзвін.

Бойовий дзвін? Навіщо місту Бойовий дзвін?

Можна відчинити вікно? Я більше не витримаю…

Вітаю в Сміренсбурзі —

місті кращих ворожнеч.

-Ворожнеч? -Іще образ, чвар,

протистояння Крамів і Еллінгбо.

Тож…