Die ersten 200 Zeilen.
Виробництво студії Парамаунт Пікче
Рей Мілланд та Джейн Ваймен у фільмі
"ЗАГУБЛЕНИЙ ВІКЕНД " На основі твору Чарльза Р. Джексона
У фільмі також знімалися: Філіп Террі, Говард Да Сілва, Доріс Даулінг, Френк Фейлен, Мері Янг, Аніта Болстер
Ліліан Фонтейн, Френк Орт, Люїс Л. Рассел
Сценарій - Чарльз Брекет та Біллі Вайлдер
Композитор - Міклош Рожа Оператор - Джон Ф. Сейц Монтаж - Дуен Гарісон
Продюсер - Чарльз Брекет
Режисер - Біллі Вайлдер
Краще візьми це з собою, Доне. На фермі буде холодно.
- Гаразд. - Скільки ти береш сорочок?
- Три. - Я візьму п'ять.
- П'ять? - Так, на роботі я повідомив,
що не повернуся аж до вівторка.
Ми вже будемо на місці після обіду. А це п'ятниця, субота, неділя, понеділок.
Це буде чудовий, затяжний вікенд.
Так, звучить справді затягнуто.
Після того, що ти пережив, тобі це піде на користь, Доне.
Дерева, трава, солодкий яблучий сік та кефір
і вода з криниці, така холодна, що все інше...
Віку, будь ласка. Навіщо цей акцент на напоях? До того ж, на нудних напоях.
Пробач, Доне.
Гадаю, було б гарною ідеєю взяти з собою друкарську машинку.
- Для чого? - Щоб писати.
Я зможу писати там, розпочну той роман.
- Ти справді хочеш писати? - А чому б ні?
Після того, що ти пережив.
Я вже десять днів не торкався випивки.
Знаю. Знаю, що не торкався, Доне.
- Де друкарська машинка? - У вітальні.
У коморі.
Ближче до стінки.
Ти впевнений, що вона у коморі? Я не можу її знайти.
Поглянь ще біля столу.
Хіба вона була не під твоїм ліжком?
- Ти знайшов її? - Так, авжеж. Ось вона.
Ось газета, завернути. І що я тобі ще скажу, ми поставимо стіл на південному ґанку.
Щоб ніхто тебе не відволікав. Я подбаю про це.
А в суботу, можливо, з'їздимо у заміський клуб.
- Я не поїду у заміський клуб. - Чому ні?
Бо там засідає купка лицемірів. А я не хочу, щоб про мене пліткували.
"Гляньте хто приїхав із Нью Йорку, брати Бьорнем."
Або ще краще, інвалід та медбрат.
Та годі тобі, Доне. Ніхто там про тебе нічого не знає.
В ту ж хвилину, коли ми зійдемо з потяга зазвучить тривога.
"Прокажений повернувся. Ховайте свою випивку."
- Це Гелен. - Я відкрию.
- Гелен. - Привіт, Віку. Де Дон?
Як добре, що я встигла. Гадала, ви вже поїхали. Ось подарунки.
Книга Тьорбера, з комічними картинками та жартами,
і гарне, невеличке, тихе подвійне вбивство від Агати Крісті,
цигарки, жуйки. І любий, гарно проведи там час.
Не забувай багато спати, пити багато молока...
Яблучного соку та велику кількість холодної води з криниці, знаю.
Йди сюди.
Вже мушу йти. Я вже на десять хвилин запізнилася на концерт.
- Бувай, Віку. - Що за концерт?
У Карнеджі Гол. Диригує Боб Роллер. Мені подарували два квитка на роботі.
- І з ким ти йдеш? - Ні з ким.
Ні з ким? А що вони будуть грати?
Другу симфонію Брамса, трохи Бетховена, Генделя і жодної ноти Гріга.
- Звучить чудово. - Бувайте, хлопці. До зустріч у понеділок.
- У Вівторок. - Зачекай хвильку.
- Віку, в мене з'явилася божевільна ідея. - Це яка?
Навіщо нам їхати на потязі о 15:15?
- Ми можемо поїхати о 18:30. - Ти про що?
Якщо сядемо на пізніший потяг, то Гелен не прийдеться йти самій на концерт.
В неї ж два квитки, пам'ятаєш?
Ой ні, я не хочу ламати ваші плани.
- Ти поїдеш о 15:15. - Ой, Гелен, це така дурниця.
На концерті, поряд тебе буде пустувати величезне місце.
Ні, Доне. Залишаємо все, як є.
Нас зустрінуть на станції, а вдома вже чекатиме вечеря.
То зателефонуй скажи, що ми приїдемо пізніше, повечеряємо об 21-ій, а в ліжко о 22-ій.
- Аж ніяк. Ми їдемо. - Вік правий.
Не переживай за те пусте місце. Я знайду собі гарного мільйонера з південної Америки.
Ну ось, бачиш?
Окрім того, нам треба дуже постаратися, аби встигнути на потяг.
- 14:55. - Кажу ж.
- Не протився, Віку. - Гаразд, можеш йти.
- Хвилинку. Не я йду. - Тоді про, що ми говоримо?
Я хочу, щоб ти пішов разом з Гелен.
- Я з Гелен? - В цьому й річ.
- Кому подобається Брамс, тобі чи мені? - З яких пір тобі не подобається Брамс?
Я залишуся тут, дозберу речі, можливо, трохи подрімаю.
Дурниці. Якщо хтось побачить...
- Гелен твоя дівчина. - Це правильна думка, Доне.
І окрім того, я вважаю, що не варто лишати тебе самого.
- Не варто? - Ні.
- Мені не можна довіряти? - Після того, що ти пережив...
Я не можу не ходити на концерти. Я не можу дивитися в обличчя людей.
Я не можу сидіти там, з усіма тими людьми.
Окрім того, я хочу побути пару годин на самоті, аби зібрати себе до купи.
Хіба, це якесь дуже дивне бажання?
Не треба так шаленіти. Прошу тебе.
- Гаразд. Щось ще? - Хлопці, будь ласка.
Ходімо, Гелен.
- Залишайся тут. - А куди мені ще йти?
- Тобто, ти будеш тут, коли ми повернемося? - Я не виходитиму з квартири.
Ти багато чого гарного розповідав, Доне.
Якщо не віриш, то забирай ключі, і зачини мене, як собаку!
Ми мусимо довіритися Дону. Це єдиний вихід.
Пробач, Доне, Ходімо, Гелен.
- До зустрічі, Доне. - До зустрічі.
Йди сюди.
- Що це? - Це? Віскі мабуть?
- Як воно там опинилося? - Не знаю.
Гадаю, що хтось скинув його з неба, а потім хтось вдарив, і воно приклеїлося до стіни.
- Гадаю, це я його там залишив. - Так, гадаю, ти.
Але не пам'ятаю коли. Можливо, під час останнього запою.
Чи того, що був до того. Не знаю.
Гелен, не дивися так на мене. Це нічого не означає.
Я не знав, що воно там. А якби знав, то не торкався б його.
- Тоді ти не будеш проти? - Проти чого?
- Тепер, можеш йти з Гелен. - Чому? Через це?
Гадаєш, я хотів, щоб ти пішов з квартири через пляшку?
Я його відторгаю, неначе диявола. Якщо ми продовжимо це обговорювати,
то я нікуди на ніякий вікенд не поїду!
Ходімо, Віку.
Ти будеш впорядку, Доне, любий?
Так, Гелен. Тобі теж не варто зі мною нянчитися, гаразд?
Я сам з цим розберуся. Я стараюся. Я стараюся!
Я знаю, що ти стараєшся, Доне.
Ми обидва стараємося. Ти стараєшся не пити,
а я стараюся не кохати тебе.
Доне, зателефонуй на ферму і скажи, що ми поїдемо на потязі о 18:30.
Авжеж.
До зустрічі.
"Ходімо, Гелен. З ним все буде впорядку."
А що, як він піде і купить ще одну пляшку?
В нього ані гроша. І не існує бару чи магазину,
який би продав йому в кредит більший за п'ять центів."
- Гадаєш, там немає більше прихованих пляшок? - Вже ні.
Я прочесав усю квартиру гребінцем з тонкими зубчиками.
В місцях, про які він думає.
Хто це? Хто це?
Це Місіс Фоулі. Я прийшла поприбирати.
Ну, не сьогодні. Хіба потрібно сьогодні?
Я мушу змінити підковдри, і сьогодні треба попилососити.
- Приходьте в понеділок. - Гаразд, пане Бьорнем.
- Ваш брат вдома? - Ні, його немає.
А щодо грошей? Він лишив мені гроші?
- Які гроші? - Мої десять доларів.
- Він їх не лишив? - Можливо. А де він їх лишає?
- На кухні. - Де на кухні?
У цукорниці.
Зачекайте хвилину.
Пробачте, місіс Фоулі, але їх немає. Мабуть, він забув.
От халепа! Я хотіла піти скупитися.
- Ви отримаєте їх у понеділок. - Гаразд, пане Бьорнем.
- Дві пляшки віскі. - Пробачте, пане Бьорнем.
- За що ви вибачаєтеся? - Заходив ваш брат.
Сказав, що більше не буде за вас платити. То було востаннє.
- Дві пляшки віскі. - Якого бренду?
Ви знаєте якого, пане Брофі. Найдешевшого.
Не треба ніякого 12-річного, витриманого у бочці, з дерева чічі. Не для мене.
- Алкоголь всеодно той самий. - Пакет потрібен?
Так, давайте пакет.
Ваш брат казав не продавати вам, навіть, якщо у вас будуть гроші.
Але хіба я можу когось зупинити? Хіба, якщо ви неповнолітній.
Я не неповнолітній, пане Брофі. І щоб вам було легше на душі,
я це купую, аби залити у мою запальничку.
Так, сер?
Дякую.
- Доброго дня, місіс Деверідж. - Вітаю, пане Бьорнем.
Це той гарний молодий чоловік пияка.
- Як сьогодні справи у мого доброго друга Нета? - Так, пане Бьорнем?
Цієї погожої обідньої днини,
- я вирішив зробити вам пропозицію руки та серця. - До чого це?
Якщо ви так налаштовані, то я буду змушений утопити свою тугу у чарці віскі.
- Однієї вистачить. - Не можу, пане Бьорнем.
Не можете? Дайте здогадаюся.
Заходив мій брат, і розповідав про мою фінансову неспроможність.
Я йому нічого не розповів ні за годинник, ні за запонки.
Щиро тобі вдячний, Нете.
Але ти будеш радий дізнатися, що наш бартер сьогодні здійсниться на грошовій основі.
- Одне віскі без льоду. - Правильно.
Не витирай, Нете.
Залиш мені моє маленьке порочне коло.
Знаєш, коло це ідеальна геометрична фігура.
В якої ні початку, ні кінця.
- Котра година? - 15:45.
Добре. У нас ще є ціле післяобіддя.
Нагадай мені, коли буде 17:45. Це дуже важливо.
Я їду до села, на вікенд із моїм братом.
Вітаю, пане Бьорнем. Рада знову вас бачити у нашій організації.
Вітаю, Глоріє. Хотів би я взяти тебе з собою, Нете.
Тебе і все, що з тобою у комплекті.
Не те, щоб я бажав назовсім втекти від цивілізації.
Авжеж, залишається питання транспортування у село.
Як провезти дві бомби з часом дії повз королівську варту.
Одну пляшку я заверну до суботньої газети, щоб
мій брат її отак і знайшов.
Я хочу, щоб він її знайшов. Бо після цього він заспокоється.
А іншу пляшку... Йдіть сюди.
Іншу пляшку я засуну у братову валізу.
І він сам її провезе, навіть про те не здогадуючись.
А коли він буде вітатися з доглядачем будинку,
я заберу її, і сховаю у старій порожній яблуні.
Ох, пане Бьорнем, чому б вам поки не відкласти випивку?
No comments yet. Be the first to leave one.