Beast

Сюди...

вони тут.

Ходімо, народ.

Швидко, за мною.

Усі вперед.

Швидко, цілься в того, що ліворуч.

Один з прайду втік.

Слухайте...

він досі тут.

Ми вбили всіх, крім одного.

Поверніть його...

Влаштуйте пастку.

Давайте швидше.

Абдує.

Тихо.

Він близько.

Здоровий. Треба спіймати...

інакше він прийде по нас.

Чіпо?

Чіпо?

Сховай зашморг.

В темпі.

Заробимо непогані гроші.

Дочекайся інших.

Зустрінемося в школі.

Бережи себе.

Абдує?

Абдує?

Абдує.

Він іде!

Тікай!

ЗВІР

Де ти, моя кохана?

Не можу тебе знайти.

Ти мені потрібна.

...прошу дозвіл на посадку.

Зулу Сьєрра Папа Майк Віктор, посадку дозволяю.

Ви щось мені сказали?

Ви вперше у Південній Африці?

Ні. Але то було в минулому житті.

Ого. Як гарно.

Гей, Норо.

Мер.

Подивіться у вікно.

- Мер. - Так.

- Поглянь на них. - Ого.

- Ідіть туди. - Мені спекотно. Боже, тату.

- Дуже дякую. - Піт заливає очі.

Усе пітніє. Селезінка пітніє.

- Селезінка? - Піт на селезінці пітніє.

Боже. Страшенна спека! Я тану, Мер. Одяг має дихати.

АВІАЛІНІЇ ІМПАЛА

З аеропорту Кеннеді в Лондон, потім у Йоганнесбург, далі у Полокване,

а з Полокване в якусь кляту глушину.

- І де ми зараз? - Посеред бушу.

Чи є в них вентилятори, що розбризкують воду?

- Привіт, Тата. - Привіт.

Норо, хочеш води? Попий трохи.

Тату, він точно приїде?

Сподіваюся, бо Убер сюди добиратиметься довго.

- Ну і спека. Хочу води. - Як тобі, Мер?

Та ну. Африка?

- Боже, яка спека. - Доню. Поговори зі мною.

Гадаю, це він. Це він! Так.

Кондиціонер.

Гей, він прибув. Немає слів!

Ого. Лише поглянь.

Поглянь на себе.

- Як ти, бро? - Ти як, друже?

Боже.

- Як переліт? - Добре.

- Правда? - Так. Пам'ятаєш Нору?

- О боже. - Мартіне! О господи!

Минулого разу ти був геть низьким.

- Та годі тобі. - Ти сильно підріс.

- Ого. Ти стала дотепною. - Дорослий!

Мередіт? Як життя підлітка?

Просто Мер.

- Мер, добре. - Тримай, брате.

Ось так. Ого. Гаразд.

Так, трохи вам допоможу.

- Ходімо. - Добре.

Ласкаво прошу в Мопані.

Ти наче один з єгерів?

Довелося стати головорізом для заповідника.

Головорізом?

Так. Сафарі — прибутковий бізнес. Тиснуть зусібіч.

Так чи інакше, життя всіх залежить від тварин.

Це мамине селище.

Уперше зустрів вашу маму ще в дитинстві.

Приходив сюди на сімейні свята.

Зустрів її та її друзів. Вони й розповіли про ці території.

Так я й зацікавився дикою природою.

А після університету познайомив її з вашим татком.

- У мене тут купа спогадів. - Ми на місці.

Виглядає чудово.

Так.

Виглядає вперше добре за довгий час, бо я знав, що приїдуть гості.

- Так. - Так. Добре.

Ходімо. Сюди.

А ти справді за всім тут наглядав.

- Це Бантам? - Так.

- Ні! - Так.

Усе ще не полагодив?

Ні, я чекав на тебе, щоб ти його завів.

Я? Так, звісно.

- Далі прямо вгору. - Гаразд.

Через ту, що ліворуч.

- Ого. - Так.

Дякую, що прийняв нас у себе.

- Та без проблем. - Нам цього бракувало.

- Ці двері? - Та пусте, бро.

Прямо крізь ці двері. Так.

- Допомогти? - Штовхай. Їх часом заклинює.

- Так, громило. Молодець. - Добре. Ого. Це ж...

Ось так.

Увімкну світло.

Дівчата, можете не роззуватися.

Відколи мене кинула дівчина, у мене холостяцький безлад.

- Справді? - Так, тут суцільний хаос.

Доведеться вже пробачити.

- Дядьку Мартіне. - Що?

Який у тебе пароль від вайфаю? Підключуся до мережі.

Пробач.

Наступні десять днів у нас не буде мобільного зв'язку і вайфаю.

- Ні... Так нечесно. - Так.

- Ні, все буде добре. - Що?

Але тут є на що подивитися. За телефоном не сумуватимеш.

- Це так старомодно. - Так.

Панянки, ви будете тут.

Пробачте, знаю, на вигляд не дуже,

але вони зручніші, ніж виглядають.

- Це мамині знімки? - Ого. Вони все ще в тебе?

- Так, звісно. - Добре.

Знаєш, хто в її животику?

Ти.

Ці фото дивовижні. Ого.

Мама тут така юна і прекрасна.

Де було це знято?

Трохи далі дорогою звідси.

Мені подобається це дерево. Це автопортрет?

Так. Вона проводила там купу часу, ми назвали його деревом Амахле.

Вона любила його фотографувати.

- Віднесеш салат? - Добре.

Пахне смачно.

- Так. Готово. - Добре.

Гаразд. Де Мер?

- Там, розкладає речі. - Добре.

- Ну як, Мер? - Та нічого.

Вечеря готова.

Дякую.

У тебе є все, що треба?

Саме я пакувала твою валізу, тату.

Так, ти.

То в мене є все, що треба?

Вечеря вже готова.

- Ти вже це казав. - Ні, знаю, що казав. Я просто...

І це все з довгою витримкою старого Нікона твоєї мами?

Треба докупити.

Хай кажуть, це несучасно, та я люблю плівку.

- Плівка старомодна, але... - Люблю плівку.

- Так. - Так.

- Це дивовижно. - Дякую.

Нейте, бачиш? Лише поглянь.

Так. Я цього не бачив, але...

Схоже на мамин знімок.

- У ньому така ж душа. - Так.

Ти талановита.

Я подала документи до Школи мистецтв Тіша в Нью-Йорку.

Добре. Це велика школа мистецтв...

- Так? Найкраща школа. - Так. Чудова.

- Ти вступиш. - Дякую. Сподіваюся.

Вступить. От побачите. Затямте.

Не подала документи в медичний, як хотів тато.

І не треба, одного лікаря в сім'ї достатньо.

Що? Ні, я постійно кажу, що мені подобаються її роботи.

Вона має...

Що висить у нас на холодильнику?

Там синя автівка на фоні будівлі.

Тату, автівка не синя, а червона.

- Не червона. Синя, так? - Червона.

Червона автівка, тату, і це було п'ять років тому.

Вибач, я мав на увазі червону. Але...

Ну звісно ж.

Гаразд, панянко, а ти чим зараз цікавишся?

Наразі я думаю зайнятися психологією. Сімейною терапією.

Мабуть, хороша ідея.

- Мер, маєш проблему — просто скажи. - Нейте. Просто...

За десять хвилин Мартін більше цікавився моїми фото,

ніж ти за останній рік — у цьому проблема.

- Що? - Те саме з мамою.

У її останній рік ти приділяв їй геть мало часу.

Мер.

Вона захворіла. Ти це пропустив.

- Бо ти нас покинув. - Ні.

- Усе не так. Я намагався. - Тату.

Ми з мамою обопільно погодилися розлучитися, а потім вона захворіла.

Норо. Ні, не йди.

- Усе добре. Я піду до неї. - Ти про що?

Норо. Гей. Норо?