The Lord of the Rings: The Fellowship of the Ring

Світ змінюється.

Я відчуваю це у Воді.

Я відчуваю це у Землі.

Я відчуваю це у Повітрі.

Багато з того, що існувало,

загубилося,

бо немає вже в живих людей, що пам’ятали.

ВЛАДАР ПЕРСНІВ

Усе почалося з кування Великих Перснів.

Три віддано ельфам,

безсмертним, наймудрішим та найчистішим з усіх істот.

Сім – королям гномів,

володарям гір та видатним ремісникам своїх кам’яних зал.

А дев'ять ...

дев'ять перснів були подаровані людям,

що більш за всіх прагнули влади.

Бо ці персні були наділені владою керувати волею народів.

Але їх усіх надурили.

Оскільки був вилитий ще один перстень.

У країні Мордор, в полум’ї Згубної Гори,

Темний Володар Саурон викував таємно Старший Перстень,

щоб правити усіма іншими.

В цьому Персні поєдналися уся його жорстокість, ненависть

і прагнення пригнітити усе живе.

Єдиний Перстень, щоб усі поєднати.

Одна за одною

землі Середзем’я потрапляли під владу Персня.

Але деякі опиралися.

Останній союз людей та ельфів піднявся проти Мордору.

На Схилах Згубної Гори вони боролися за свободу Середзем'я.

Перемога була близькою.

Але владу Персня

не можна була здолати.

Та тієї миті,

коли здавалося, що надії не зосталося,

Ісільдур, син короля, схопив свого батька меч.

Саурон, ворог вільних народів Середзем'я, був переможений.

Перстень перейшов до Ісільдура,

що здобув нагоду, навіки знищити зло.

Але серця людей

так легко спокусити.

А Перстень влади має власну волю.

Він зрадив Ісільдура

і приніс йому смерть.

І те, що ніколи не можна було забути,

загубилося.

Історія стала легендою.

Легенда стала міфом.

І понад дві з половиною тисяч років

Перстень був у забутті.

Допоки одного дня

він не знайшов нового носія.

Моє золотце.

Перстень потрапив до рук створіння Ґоллума,

що відніс його глибоко у Імлисті Гори

і там знищив його перстень.

Воно прийшло до мене.

Моє власне. Моє любе. Моє власне.

Моє золотце.

Перстень наділив Ґоллума навдивовижу довгим життям.

П’ятсот років він труїв його розум.

І там, в глибинах Ґоллумових печер Перстень чекав свого часу.

Темрява знову почала лягати на ліси світу.

І все голоснішими ставали чутки про тіні на Сході.

Безіменне зло повстало знову.

І Перстень Влади відчув,

що його час прийшов.

Він залишив Ґоллума.

Але тоді сталося щось, чого Перстень не передбачав.

Його знайшла одна з найнеймовірніших істот світу.

Що це?

Гоббіт.

Більбо Беґінс з Ширу.

Перстень.

Зникло!!!

Моє золотце зникло!

І вже скоро прийде час,

коли гобіти визначатимуть долі усіх живих.

22 дня вересня місяця

1400 року...

... за буковеньским літочисленням.

Торба-на-Кручі, Торбинська купецька, Гоббітон, Західна чверть...

Шир,

Середзем'я.

Третє літочислення цього світу.

ХРАНИТЕЛІ ПЕРСНЯ

"Мандрівка за Імлисті гори:"

"Історія одного гобіта."

"Автор: Більбо Беґінс."

"Мандрівка за Імлисті гори: Історія одного гобіта. Автор: Більбо Беґінс."

Отож,

з чого ж почати?

А, так...

"Про гобітів"

Гобіти заселяють четверту частину Буковеню

уже кілька століть.

І вони дуже раді з того,

що живуть подалі від іншого Великого Світу.

Оскільки Середзем'я населяють усілякі дивні істоти,

то гобіти не є якимись значними,

бо ніколи не славилися як великі воїни

та й до розумніших не належать.

Фродо! Хтось стукає у двері.

Дехто насправді стверджує,

що єдиною пристрастю гобітів є їжа.

Це дуже несправедливе зауваження,

бо ми є неабиякими броварями

і полюбляємо посидіти з люлькою.

Але що в нас насправді лежить на серці,

то це спокій та мир,

ну і звісно гарні, оброблені поля.

Бо ніщо так не полюбляють гобіти, як речі, що ростуть.

І хоча декому наші звичаї видаються дивними,

саме сьогодні мені стала зрозумілою одна річ:

Немає нічого поганого в тім, що ти ведеш просте життя.

Фродо, двері!

Дідько, де ж цей хлопець?

Фродо!

... геть від дверей в широкий світ,

… а я – за нею навздогін.

Біжить дорога сотні літ,

геть від дверей в широкий світ,

За обрій ген, за край долин.

- А я за нею навздогін. - Ти запізнився.

Чарівник ніколи не запізнюється, Фродо Беґінс.

Так само, як і ніколи не приходить зарано. Він з’являється саме тоді, коли і планував.

Яка радість, бачити тебе, Ґендальфе!

Та як я міг пропустити день народження дядька Більбо?

Ну як воно живе старий нероба?

Як я чув, це має бути розкішне свято.

Та ти ж його знаєш. Тут уже всі мало не подуріли.

Саме те, що йому подобається.

Він половину Ширу запросив.

А інша половина і без запрошення прийде.

І так воно триває життя в Ширі,

майже так само, як і в минулому літочисленні.

Хтось приходить та йде. Але змінюється дуже небагато,

якщо взагалі щось змінюється.

Бо тут полюбляють постійність.

Речі передаються з покоління в покоління.

Споконвіку тут жив хтось з Беґінсів, під цим схилом,

в Торбі-на-Кручі.

І воно так завжди буде.

Чесно кажучи, Більбо став доволі дивним останнім часом.

Тобто, більше аніж завжди.

Він зачиняється у себе в кімнаті.

А потім годинами розглядає свої карти, коли думає, що я не бачу, що він робить.

Де він?

Він щось затіває.

- Ну що ж. Не хочеш казати – не треба. - Що таке?

Я знаю, що ти до цього причетний.

Та ти що?

Допоки ти не з'явився, ми, Беґінси, були поважними людьми.

Справді.

Ми не лізли у пригоди і не робили нічого несподіваного.

Якщо ти натякаєш на історію з драконом, то я до неї майже не причетний.

Я твого дядька лише трохи підштовхнув до дверей.

Що б там не було, тебе відтепер вважають порушником миру.

Ах, справді?

Ґендальф! Ґендальф!

Феєрверк, Ґендальфе!

- Ґендальф! - Феєрверк!

Ґендальф?

- Я радий, що ти повернувся. - Я теж, мій хлопчику.

Я теж.

Пру!

СТОРОННІМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО!

Ні, дякую!

Більше ніяких відвідувачів, вітальників чи далеких родичів!

А як щодо дуже старих друзів?

Ґендальф?

- Більбо Беґінс. - Мій любий Ґендальф!

Радий бачити тебе знову. Сто одинадцять років. Хто б повірив?

А ти зовсім не постарів.

Заходь!

Вітаю, вітаю.

Ну ось.

Чаю? Чи мо чогось міцнішого?

Маю кілька пляшок «Старого Вінґера». 1296-й рік.

Дуже гарний рік був. Їм майже стільки як і мені.

Їх ще мій батько робив. Відкрити одну?

Ні, дякую. Лише чаю.

Я тебе очікував минулого тижня.

Але ти приходиш і йдеш, коли тобі заманеться.

Я не підготувався. Є лише холодна курка та солоні огірочки.

А ще є трохи сиру. Ні, він уже не дуже.

А ще полуничне варення, і яблучний пиріг.

Але на десерт нічого. О, ми врятовані!

Маю ще трохи бісквітного пирога.

Я міг би підсмажити тобі кілька яєць.

Ґендальф?

- Лише чаю, дякую. - О, звісно.

- Нічого, якщо я їстиму? - Їж.

Більбо! Більбо Беґінс!

Мене немає вдома!

Це Кошелі-Беґінси.

- Я знаю, що ти там. - Вони хочуть отримати хату.

Вони не можуть пробачити, що я досі живий.

Мені потрібно втекти від усіх цих родичів, що постійно навідуються

і не можуть залишити мене в спокої.