Coco

Часом здається, що я проклятий.

Через те, що сталося ще до мого народження.

Колись дуже давно жила одна родина.

Чоловік був музикантом.

Він і його родина співали і танцювали, вдячні за те, що мали.

Та в нього була мрія. Грати для всього світу.

І одного дня він пішов, взявши свою гітару, а назад не повернувся.

Ну а дружина...

Вона не мала часу плакати за музикантом, який пішов геть.

Зачинивши двері свого життя для музики, вона знайшла спосіб,

як забезпечити свою доньку.

Вона засукала рукава і навчилася шити взуття.

Вона б могла робити солодощі, феєрверки чи блискучу білизну

для рестлерів, але ж ні, вона обрала взуття.

А потім навчила шити взуття й доньку.

Потім - свого зятя.

Потім ця справа привабила її онуків.

Її родина більшала, а бізнес ріс.

Музика розбила її родину.

А взуття тримало її разом.

Та жінка була моєю прапрабабусею, яку звали мама Імельда.

Вона померла задовго до мого народження.

Але моя родина й досі оповідає про неї під час Діа де лос Муертос,

у День мертвих.

А її донька - то моя прабабуся, мама Коко.

Ола, мама Коко. Привіт.

Як ти, Хуліо?

Узагалі-то, мене звати Міґель.

Та мама Коко все забуває.

Але все одно приємно з нею спілкуватися. Я їй усе розповідаю.

Раніше я бігав ось так. А зараз - так, набагато швидше.

Перемогла лучадора Коко!

З цього боку ямочка є, а з цього немає.

Ямочка, немає ямочки. Ямочка, немає.

Міґелю, їж.

Це моя абуеліта - бабуся, донька мами Коко.

Худий ти, міхо. З'їж іще.

Ні, ґрасіас.

Я запитала, чи хочеш ти ще тамалес!

Так?

Ось це мені й почулося!

Бабуся хазяйнує в домі так само, як колись прапрабабця Імельда.

Ніякої музики!

Ніякої музики!

- Варте життя це... - Ніякої музики!

Гадаю, ми єдина родина в Мексиці, яка не любить музику.

Моїх рідних це влаштовує. А от мене...

- До обіду повертайся, синку. - Люблю тебе, мамо.

Я не такий, як інші члени моєї родини!

- Ола, Міґелю! - Ола, привіт!

- Мучас ґрасіас. Красно дякую. - Прошу, Міґелю.

Агов! Данте!

Сидіти. Лежати. Крутитися. Обтруситися.

Дай п'ять!

Молодець, Данте!

Знаю, мені не можна любити музику.

Та я не винен! Це все він!

Ернесто де ла Круз. Найвидатніший музикант в історії.

Саме на цій площі почалася слава

найулюбленішого співака в історії Мексики, Ернесто де ла Круза.

Родом із Санта-Сесілії, спочатку його ніхто не знав, як мене.

Але коли він грав і співав, люди просто закохувалися в нього.

Він знімався в кіно.

У нього була найкрутіша гітара! Він міг літати!

І він написав найкращі пісні.

Але моя беззаперечно улюблена пісня...

У нього було життя, про яке можна мріяти.

До 1942 року.

Тоді його розчавив величезний дзвін.

Хочу бути таким, як він.

Інколи я дивлюся на де ла Круза і відчуваю зв'язок між нами.

Якщо в нього виходило так грати, може, колись і в мене вийде.

Якби тільки не моя рідня.

- Ай-яй-яй, мучачо. - Що?

Хочу блискучі черевики, а не слухати твої історії.

Так, вибачте.

Просто вдома поговорити про це мені зась. Тож...

На твоєму місці я б так і сказав своїй родині:

"Гей, я музикант. Змиріться з цим".

- Я так ніколи не зможу сказати. - Але ти музикант чи ні?

Не знаю. Я граю лише для себе.

Хіба б де ла Круз став кращим у світі, приховуючи свій талант музиканта?

Ні! Він вийшов на площу і гучно заграв.

Глянь-но, готують сцену на вечір!

Музичний конкурс до Дня мертвих.

ДЕНЬ МЕРТВИХ - КОНКУРС ТАЛАНТІВ - ПЛОЩА САНТА-СЕСІЛІЇ

Хочеш стати таким, як твій герой? Тоді реєструйся!

Е ні. Мої рідні збожеволіють!

Якщо ти боїшся, тоді продовжуй шити взуття.

Ну ж бо, що завжди казав де ла Круз?

Ловити мить?

Покажи, на що здатен, мучачо.

Буду твоїм першим слухачем.

Міґелю!

- Бабуся! - Що ти тут робиш?

Відчепись від мого онука.

Донья, будь ласка! Він лише натирав мені взуття.

Знаю я тебе, маріачі. Що він тобі сказав?

Лише показав свою гітару.

Посоромився б.

Мій онук, анхеліто керідо сьєліто, миле маленьке янголятко.

Не потрібна йому твоя музика, маріачі. Тримайся від нього далі.

Побресіто, бідолашний. Усе гаразд, міхо.

Немає чого тобі тут тинятися!

Ти підеш додому. Негайно.

Скільки разів тобі казати? Площа кишить маріачі.

Так, дядьку Берто.

- Ні, ні, ні! - Геть, пішов!

Та це ж Данте.

Ніколи не давай ім'я вуличним псам, бо не відчепляться. Подай черевик.

Я знайшла твого сина на площі Співців.

Ох, Міґелю!

Ти знаєш, що бабуся думає про ту площу.

- Я лише чистив взуття. - Музикантові!

Але саме на площі найбільший попит на це.

Якщо бабуся каже не ходити на площу, так і буде.

- І сьогодні ввечері? - А що сьогодні?

Там буде шоу талантів. Тож я подумав, що, може...

- Зареєструватися? - Так, можна?

Аби брати участь у шоу талантів, потрібен талант.

А ти що робитимеш? Чиститимеш взуття?

Сьогодні День мертвих.

Ніхто нікуди не піде. Сьогодні родинний вечір.

У кімнату для підношень. Ходімо.

Не дивись так на мене.

Лише раз на рік, у День мертвих, нас відвідують наші пращури.

І тут, на офренді, ми поставили їхні фото, аби завітали їхні духи.

Це вкрай важливо.

Якщо не поставимо, вони не зможуть прийти.

Ми приготували цю їжу, зібрали те, що вони любили при житті, міхо.

Усе заради того, щоб об'єднати родину.

Я не хочу, щоб ти бозна-де тинявся. Куди це ти?

Я думав, ми закінчили.

Боже мій. Бути частиною цією родини значить буди разом із нею.

- Не хочу, щоб ти закінчив, як... - Як тато мами Коко?

Ніколи не згадуй це ім'я! Краще забудьмо про нього назавжди.

Але ж саме ти...

Та я лише...

Але ж... я...

Тато? Тато вдома?

Мамо, кальмесе, заспокойся.

Тато повернеться додому?

Ні, мамо. Усе гаразд. Я поряд.

А ти хто?

Відпочивай, мамо.

Я з тобою сувора, бо ти мені небайдужий. Міґелю?

Що ж нам робити з цим хлопцем?

Ваша правда. Саме це нам і потрібно.

Це ти. Йди-но сюди. Ну ж бо, Данте. Швидше!

Через тебе в мене будуть неприємності. Мене почують.

Хотів би я, щоб мене хто-небудь почув.

Окрім тебе. Фу. Гаразд.

Перфекто!

Згадай мене

Я мушу співати. І грати музику!

Музика, вона не лише живе в мені, музика - це я.

Коли життя мене пригнічує, я граю на гітарі.

Нехай усі інші живуть за правилами, я ж повинен слухатися свого серця.

Тобі знайоме відчуття, ніби в повітрі тремтить пісня,

що звучить лише для тебе?

Це живе в мені

Я плекав ще в дитинстві

Мрію одну З головою в цю мрію я пірнув

Вір сестро.

Але ж, падре, він мене не почує.

Він почує. Музику.

Тільки пісні, тільки пісні відмикають замки сердець

Не треба недооцінювати силу музики.

Але мій батько ніколи не дозволить.

Я більше не проситиму дозволу.

Коли ти відчуваєш, що це твій шанс, не втрать його.

Лови мить!

Сеньйоре де ла Круз, а ви як упіймали свою мить?

Я мусив повірити у свою мрію. Бо ніхто б за мене нічого не зробив.

Я сам мусив іти назустріч тій мрії.

- Ухопити її міцно і здійснити. - ...і здійснити.

Більше не буду ховатися, Данте. Я мушу ловити свою мить!

Я гратиму на площі Співців, навіть якщо востаннє.

Починається День мертвих!

Ні, ні. Треба чітко позначити шлях.

Пелюстки мають вести наших предків додому. Інакше їхні духи заблукають.

Ми хочемо, щоб вони завітали і скуштували їжу і напої на офренді.

Мамо! Куди поставити цей стіл?

У дворі, сини мої.

- Біля кухні? - Так. Поряд з іншим.

- Лізь туди, під стіл! - Міґелю?

Нічого! Мамо, тату, я...

Міґелю, у твоєї бабусі виникла чудова ідея.

Ми всі так вирішили. Час тобі долучитися до нас у майстерні!

- Що? - Більше не будеш чистити взуття.

Тепер щодня після школи ти його шитимеш.

Ох! Наш Міґелі-ті-ті-ті-то продовжить традицію родини.

І саме в День мертвих! Твої предки пишатимуться тобою.

Шитимеш сандалі уарачі так само, як твоя тітка Вікторія.

І черевики-броги, як твій прадід Хуліо.

А якщо в мене не вийде?

Ах, Міґелю. Твоя родина підтримає і навчить тебе.

Ти з родини Рівера. А Рівера...

Чоботарі. Природжені майстри.

Мій хлопчик! Берто!